Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Як уже зазначалося, в структурі центрального ОВ існувала група, що відповідала за безпеку на транспорті. На неї були покладені завдання збору агентурних відомостей про причини аварій (диверсій) на залізницях, про підозрілих осіб, що пересуваються по залізниці; оперативного обслуговування залізничних станцій на кордоні з радянською Росією і прикордонної смуги; ведення обліку підозрілих осіб, складання агентурних звітів [253] 54, ф.2, оп.7, спр.5, арк.5 . Безперечно, такі заходи були не зайвими з огляду на значну кількість осіб, що прямували з Росії й регіонів дислокації сил "білого руху" для проведення розвідувально-диверсійних, терористичних, пропагандистських акцій проти Гетьманату.

Було розроблено директивний документ щодо підтримки безпеки в прикордонній смузі - "Тимчасове положення про Пограничні пункти". Такі пункти влаштовувалися на кінцевих станціях. Розрізнялися "прикордонні пункти" (ПП) і "особливі спостережні пункти" . Перші мали завдання не допустити в'їзду на територію Української Держави антиурядових і кримінальних елементів і розміщалися на станціях Орша, Клинці, Хутір Михайлівський, Коренево, Гостищево, Валуйки. Іншим різновидом пунктів були ті, що дислокувалися в тилу ПП і стежили за діями іноземців на підконтрольній ділянці прикордонної смуги. Вони функціонували на станціях Жлобин, Новобілиця, Ворожба, Білгород, Куп'янськ. Зауважимо, що за Брестською угодою УНР з Центральними країнами державний кордон України проходив через південь Білорусі й частину сучасного російського Чорнозем'я.

Загальне керівництво ПП здійснював директор ДДВ, він же призначав їхніх начальників. В адміністративному відношенні ПП підлягали губернським старостам. Кожний ПП мав власну канцелярію, котра вела книгу реєстрації паспортів, алфавітну картотеку підозрілих осіб, щоденники зовнішнього нагляду, складала агентурні звіти. Існувала "Інструкція начальникам ПП на кордоні з Великоросією". Згідно з нею начальник ПП безпосередньо здійснював листування з директором ДДВ, доповідав губернському старості про особливо важливі справи, організовував при необхідності огляд пасажирів і багажу, реєстрацію документів, затримання і передання органам Державної варти осіб без документів. Особовий склад ПП здійснював перевірку документів у потягах, вів спостереження за підозрілими пасажирами, перешкоджав ввезенню зброї, літератури антидержавного змісту, вивчав обстановку в прикордонних районах в інтересах освідомчих відділів [254] 54, ф.2, оп.7, спр.5, арк.14, 15, 15зв. . На прикордонні пункти уряд покладав великі надії. Для контролю за ефективністю їх праці були призначені комісари з широкими повноваженнями, і слід визнати, що вони зіграли певну позитивну роль в цій справі [255] 233, ф.1064, оп.1, спр.16, арк.1-1зв. .

Регіональні підрозділи Державної варти та прикордонні пункти при виконанні своїх завдань тісно взаємодіяли з Окремим Корпусом кордонної охорони, очолюваним генерал-хорунжим Л.С.Байковим. Корпус мав 9 кордонних бригад, зокрема, Волинську, Курську, Азовську, Хоперську, три Чорноморських. Вони докладали зусилля для зміцнення кордонів України з більшовицькою Росією [256] 105, с.111, 159 .

В інтересах безпеки в межах країни існували так звані "райони залізничної варти": Київський, Лівобережний, Катеринославський, Харківський, Одеський, Південний. На станції Бахмач, Гребінка, Київ, Фастів, Козятин, Жмеринка були відряджені спеціальні співробітники для вивчення настроїв місцевого населення й відвернення злочинних дій на транспорті. Існував штатний розклад "районів" та інструкція для їх особового складу [257] 233, ф.1216, оп.1, спр.16, арк.67 .

Потрібно сказати ще про одну важливу ділянку праці центрального Освідомчого відділу ДДВ. Для зносин МВС та його департаментів з їх місцевими установами й останніх між собою, начальник ОВ Л.Пономарьов особисто розробив так званий рухомий шифр та створив відповідну службу. Зв'язок став більш надійним [258] 233, ф.1092, оп.2, спр.713, арк.13-13зв. . Щоправда, сучасні фахівці оцінюють цей шифр як дуже простий.

Таким чином, освідомчі (контррозвідувальні) підрозділи Державної варти (зустрічається і назва "інформаційні" - В.С. ) мали власну організаційно-штатну структуру за територіальною ознакою й спеціальні підрозділи на транспорті. Розроблялися правові підвалини їхньої діяльності, були визначені форми, методи і засоби добування оперативної інформації, її опрацювання і реалізації в інтересах державної безпеки.