Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Не можна обминути увагою і такої цікавої проблеми, як взаємини між ППШ та російськими антирадянськими організаціями. Безперечно, створення єдиного антирадянського фронту опору могло суттєво посприяти поваленню більшовицького режиму та відновленню української демократичної державності. Проте на практиці процес координації дій між українськими та російськими антирадянськими силами виявився досить складним і суперечливим. Характерним у цьому відношенні є розвиток стосунків між ППШ та антирадянською російською організацією на чолі з відомим діячем партії есерів Б.Савінковим.

З початку 1921 р. значно активізувалася діяльність очолюваного Б.Савінковим "Російського евакуаційного комітету", котрий пізніше був перейменований у "Російський політичний комітет". Підтримка іноземних держав дозволила на його основі створити антирадянську організацію "Народний Союз захисту батьківщини і свободи" (НСЗБ і С), головною метою якої була підготовка "будь-якою ціною повстання в Росії для повалення більшовиків". Б.Савінков намагався перетворити НСЗБ і С у всеросійський координаційний антирадянський центр, для чого уклав угоди про співробітництво з ДЦ УНР і ППШ, білоруськими національними організаціями, Кубанською радою і Донським козачим колом. Сподіваючись на перемогу, Б.Савінков потай від української сторони обіцяв передати під протекторат Польщі західні повіти Волинської й Подільської губерній, надати їй право на експлуатацію Одеського порту, на керування залізницею Рівне-Шепетівка-Козятин-Одеса [653] 2, с.156-158 . Таким чином, для Б.Савінкова не був недоторканним визнаний ним з кон'юнктурних міркувань суверенітет УНР. Більше того, національне багатство й територія України розглядалися ним як засіб розплати за послуги Польщі.

Усною угодою між Б.Савінковим та Ю.Тютюнником передбачалося розмежування сфер діяльності ППШ та НСЗБ і С: перший повинен був провадити військову та агітаційну роботу на окупованій території України, а другий - таку ж діяльність на терені Росії. Однак, незважаючи на досягнуту домовленість, Савінков вдався до сепаративних акцій, що вельми негативно позначилося на ефективності діяльності ППШ. НСЗБ і С розгорнув активну засилку агентури в Україну, вів вербувальну роботу серед інтернованих українських військовослужбовців у Польщі. Савінковці провадили організаційні заходи, спрямовані на забезпечення довгострокових агентурних позицій і підривної пропаганди в Україні, намагалися перевербувати агентуру й співробітників ППШ, розповсюджували агітаційну літературу. Оперативними заходами ППШ було виявлено цілу мережу їхніх розвідпунктів. Савінковці висували й претензії до української сторони. У листі Б.Савінкова до С.Петлюри йшлося про те, що його організація не може протягом місяця налагодити контакти з Ю.Тютюнником, не обізнана з планами повстанської роботи ППШ [654] 8, спр.68754, арк.94, 99, 102 . Зрозуміло, що розбіжності у стратегічних намірах сторін, їх поглядах на майбутню долю української державності призводили не лише до відсутності належної координації в діях, але й до енергійної роботи одної проти іншої.

Крім ППШ, за межами УСРР діяли й інші підпільні організації, що ставили за мету відновлення української державності. Як приклад можна навести Українську Військову Організацію (УВО). Існують різні точки зору щодо процесу формування УВО, яка згодом увійшла до складу ОУН. За однією з них, УВО заснували колишні члени Стрілецької Ради (політичної організації УСС) сотники М.Матчак і Я.Чиж у серпні 1920 р. у Львові. Інші дослідники вважають, що незалежно один від одного існували різні військові центри та підпільні організації української політичної еміграції. Частина з них самоліквідувалась, а решта злилася в єдину організацію під проводом полковника Є.Коновальця.

31 серпня 1920 р. у Празі відбувся з'їзд представників усіх українських військових формацій за кордоном, на якому було утворено "Начальну Колегію УВО". У 1921 р. тричі змінювався провід УВО, який згодом отримав назву "Начальна Команда УВО". Організація поділялась на референтури: бойову, фінансову, організаційну, пропагандистську. УВО висувала завдання терору проти польських окупантів. Вже у 1920 р. бойовик С.Федак здійснив замах на Ю.Пілсудського. Широка робота була розгорнута серед інтернованих українських вояків. Планувалося відновити регулярні військові частини, проводилися навчання військовиків. Особлива увага приділялася підривній справі та радіозв'язку. Функціонувала спеціальна лабораторія по виготовленню вибухівки, котра потім переправлялася до Галичини [655] 164, с.53-54 .