Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

З накопиченням досвіду роботи виникали різноманітні проекти реорганізації центрального апарату ППШ. Один з них було викладено в записці начальника Штабу до Головного Отамана (24 травня 1921 р.). На думку Ю.Тютюнника, бракувало координації дій між ППШ, військовим відомством та іншими вищими державними установами ДЦ УНР, тоді як Штаб мав не тільки орієнтуватися на поточну роботу по підготовці до виступу, а й бути готовим стати тимчасовим органом управління країною в разі її звільнення від більшовиків. Відтак пропонувалося докорінно змінити структуру Штабу, поділивши його на чотири напрями роботи: "військове керування", "політичне керування", "економічне керування" і "керування транспортом". Військове керування передбачало виконання функцій управління повстанськими формуваннями в УСРР та розвідки ворога, "себто збір, систематизація та остаточне оброблення всіх відомостей про стан війська московських окупантів". Таким чином, "військовому керуванню" пропонувалося надати статус пріоритетного. Інші ж підрозділи мали зосередитися на консолідації всіх опозиційних радянській владі партійно-політичних сил, здійсненні в УСРР акцій саботажу на транспорті, проведенні широкої агітації, наданні матеріальної допомоги повстанському руху. Пропонувалося також посилити апарат ППШ кадрами деяких міністерств, передати у підпорядкування ППШ оперативну й розвідочну управи I-го генерал-квартирмейстерства Головної Команди, безпосередньо підпорядковувати начальнику ППШ керівників відділів комплектування й постачання, а з розвідочної управи взяти у повному складі відділи розвідки і контррозвідки.

Безперечно, наведений проект мав чималий сенс, оскільки від успіху діяльності ППШ вирішальним чином залежало відновлення української державності взагалі, а сам ППШ фактично був єдиним органом, що на практиці займався військово-організаційною та оперативною роботою.

Нова структура центрального апарату ППШ була запропонована його начальником пізніше, у зв'язку з поразкою військ УНР у листопаді 1921 р. у так званому "Другому зимовому поході". Передбачалося, що ППШ у більш несприятливих умовах має продовжувати загальне керування рештками повстансько-підпільних формувань в УСРР, а також проводити збір усіх українських збройних формувань за кордоном в єдину армію. Сам ППШ планувалося перевести до Румунії. Структурні зміни мали відбутися і в штабному апараті, який складався б з окремих частин: оперативно-організаційної (керівництво всіма повстансько-підпільними силами), розвідувальної (розвідка й підривна робота проти ворожих військ) та господарської [640] 8, спр. 68848, арк.1-4; спр.68865, арк.290-291 .

Варто зазначити, що деякі аспекти внутрішнього життя державних інституцій УНР в еміграції негативно впливали на діяльність провідного органу повстансько-підпільного руху. Насамперед це привнесення в управління повстанським рухом особистих політичних амбіцій вищих цивільних та військових провідників УНР. Так, поміж членами військового керівництва УНР точилася відверта боротьба за контроль над повстанським рухом. Особливі претензії в цьому плані проявляв шеф контррозвідки полковник М.Чоботарів, котрого деякі учасники визвольних змагань вважали навіть більшовицьким агентом [641] 215, с.7; 9 .

Ветеран української розвідки полковник В.Роєнко переконливо спростовує ці закиди. Він пише: "Щодо української розвідки і контррозвідки у Другій світовій війні, то її широку працю проти більшовизму та московської агентури розробив колишній шеф розвідки і контррозвідки при тодішньому уряді УНР полковник Микола Чоботарів. До речі, не лише московські окупанти, а й свої нерозумні земляки в діаспорі називали його всесвітнім агентом. Як соромно й ганебно згадувати про це!

Микола Чоботарів, ще 1905 року засуджений урядом Росії до смертної кари, емігрував за кордон. Через Сибір, Далекий Схід він втік до Америки, де доглядав свиней у фермера. 1914-го він знову в Україні. Під час визвольної боротьби працював пліч-о-пліч із Симоном Петлюрою, очолював розвідку. З 1921 року - у Варшаві, а з початку 1939 року керував підпіллям і розвідкою в Німеччині. План Чоботаріва полягав у тому, щоб не допустити розбрату серед української еміграції і усіма засобами зберегти її єдність та національне обличчя" [642] 171, с.58-59 .

Деструктивним було нерідко втручання в поточну оперативну роботу Штабу самого С.Петлюри. Ю.Тютюнник у своїх спогадах із сумом зазначав, що голова ДЦ УНР "намагався весь час до складу ППШ залучити своїх клевретів... А вони насправді служили тільки тому, хто сьогодні більше платить. Ці штабісти, не кажучи вже про самого Петлюру, перебували у наймах у поляків. Між іншим, навіть співпрацювали в "Рідному краєві" - органі польської дефензиви (контррозвідки), який намагався провокувати галичан" [643] 221, с.176 . Доходило до того, що паралельно ППШ та без його відома С.Петлюра засилав на територію УСРР зі спеціальними завданнями осіб, підібраних ним за ознакою особистої відданості. При цьому часто відповідальні завдання покладалися на службовців, що заплямували себе тими чи іншими правопорушеннями. "...Петлюра таємно від мене, - писав Ю.Тютюнник, - розпочав вести повстанську політику на Україні... Його посланці, їдучи на Україну, все чинили всупереч директивам Штабу, хоча їх підписував він же. Переважно Петлюра використовував із цією метою людей, чия карно-злочинна діяльність була вже доведена Штабом... Ці людці, потрапивши на Україну, воювали один з одним. Вони влаштовували провокації і взагалі своєю поведінкою виправдовували дану їм назву "бандити" [644] 221, с.176 .