Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Після розгрому "білих" в Україні Червоною армією створений наприкінці 1919 р. в рядах УГА так званий Революційний Комітет досяг угоди з командуванням Червоної армії щодо проголошення УГА "Червоною Галицькою Армією". На той час УГА була практично небоєздатна через великі втрати від тифу, і, на думку багатьох сучасників, ця угода пояснювалась прагненням врятувати "стрільців УГА від розстрілів у підвалах ЧК, де в тому часі гинули всі противники комунізму в Україні" [564] 151, с.323-324; 165, с.538; 122, с.568 .

З 1 березня 1920 р. УГА отримала назву ЧУГА, її корпуси переформовуються в бригади, що увійшли до складу ряду з'єднань Червоної армії [565] 151, с.324 . Проте поширення на частини ЧУГА діяльності радянських політорганів, ревтрибуналів, утиски її стрільців на національно-культурному грунті з боку більшовицьких комісарів призвели до виникнення в ЧУГА планів антирадянського виступу. 24 квітня 1920 р. 2-а і 3-я бригади ЧУГА переходять на бік військ УНР. Однак нові союзники С.Петлюри - поляки - роззброїли ці з'єднання й інтернували їх особовий склад до таборів військовополонених. Група генерала Кравса, що приєдналась до 6-ї херсонської дивізії, вже в Галичині відкололась від фронту і пробилась до Чехословаччини. Більшість старшин і стрільців, що перебували в Києві та Одесі, більшовики відправили в табори на північ Росії. Багато з них було розстріляно [566] 20, т.2, с.367; 151, с.326; 122, с.568 .

З цього часу фактично припиняють регулярну діяльність Українська Галицька Армія та її спеціальні служби. Але багато армійських старшин та стрільців, співробітників військової розвідки й контррозвідки в підпіллі, лавах повстансько-партизанських формувань та національно-визвольних рухів продовжували нерівну боротьбу за самостійність і соборність Української держави.

Цей аналіз свідчить про наявність загальних закономірностей створення та функціонування спеціальних служб УНР та ЗУНР, про змістовну співзвучність їхньої діяльності, хоча форми, методи та способи дещо різнилися під впливом специфічних політичних та оперативних умов.

З часу зародження перших владних структур західноукраїнської держави розпочалась наполеглива робота і по створенню спеціальних відомств з функціями захисту державного ладу, протидії розвідувально-підривним акціям іноземних спецслужб, боротьби з диверсійними та іншими ворожими й антигромадськими проявами на залізничному транспорті. Такими відомствами були Державна жандармерія і Залізнодорожна жандармерія. Варто зауважити, що органи безпеки ЗУНР загальнодержавного рівня формувались значно активніше ніж її військові спецслужби.

Перш ніж перейти безпосередньо до історії заснування й організаційно-правового впорядкування цих органів, слід зупинитися на визначальних факторах оперативної обстановки в ЗУНР, які зумовили необхідність їх створення. Найголовнішим із них була добре скоординована розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб на території республіки. Зрозуміло, що найбільш настирливо діяли спецслужби головного противника ЗУНР - Польщі. Найзаповзятішою в цьому відношенні є усі підстави вважати військову розвідку Польщі - так звану "двуйку", тобто 2-й відділ Польського Генерального штабу (ПГШ).

Про структуру та основні функції "двуйки" свідчить цікавий цілком таємний документ, здобутий в той період українськими розвідниками у Варшаві. Центральний апарат польської військової розвідки складався з таких відділень: організаційного, облікового, агентурного, паспортного, оборонного й пресового. Організаційне відділення координувало роботу розвідувальних підрозділів військових з'єднань й окремих розвідувальних груп і осередків за кордоном. Воно ж виробляло інструктивні документи, котрі містили в собі пріоритетні завдання для осередків розвідувальної інфраструктури, вело збір й обробку інформації, яка надходила від розвідувальної мережі. Саме в цьому відділенні вівся персональний облік агентури, її інструктаж, вирішувалися питання про професійну придатність розвідників, їх відправку за кордон, а інколи, в разі потреби, і про ліквідацію [567] 233, ф.1075, оп.2, спр.26, арк.5 .

Функції аналітичного центру польської військової розвідки виконувало облікове відділення. Воно обробляло всі відомості про стан збройних сил, політичну ситуацію, економіку зарубіжних країн. Керівництво спецслужби орієнтувало облікове відділення на першочергову увагу саме до справ України. Згадане відділення аналізувало донесення польської агентури, дипломатичних джерел, іноземної преси. На підставі цих даних велися загальна картотека збройної сили противника та облік його сил в конкретних регіонах, журнали розвідінформації окремих польських військових з'єднань, складалися карти з оперативною ситуацією на місцях. Обліковий підрозділ кожного дня надавав верховному командуванню збройних сил докладні розвідувальні звіти. Крім того, він вів облік розвідувальних акцій противника на польській території, збирав інформацію про діяльність громадсько-політичних організацій у прикордонних районах Польщі. Внутрішню безпеку польської військової розвідки мало забезпечувати оборонне (контррозвідувальне) відділення. У його розпорядженні перебували контрольно-захисні пункти на державному кордоні та окремі контррозвідувальні групи при головних управліннях Генштабу, штабах військових з'єднань. Ці групи складалися з трьох офіцерів-контррозвідників і трьох кур'єрів. Як важливе джерело розвідувальної інформації розглядалися матеріали закордонної преси, обробку яких вело прес-відділення "двуйки". Головна увага приділялася вивченню матеріалів українських, російських, румунських, а також польських засобів масової інформації про становище в Україні [568] 233, ф.1075, оп.2, спр.26, арк.6 .