Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

До послуг місцевим командам були й відділи польової жандармерії. Це були органи безпеки воєнного часу, які призначалися для виконання військово-поліцейських функцій у місцях розташування й передислокації армії. Головними їх завданнями були: збереження ладу і спокою в місцях перебування й руху військ, збір і охорона військового майна, особливо зброї та набоїв; попередження диверсійних акцій на залізничних шляхах, мостах та лініях зв'язку; протидія дезертирству; супроводження конвоїв і кур'єрів тощо. Інколи вони виконували також обов'язки Державної жандармерії (боротьба зі шпигунством, саботажем і ворожою пропагандою) там, де її підрозділів не було.

Польова жандармерія (ПЖ) УГА була започаткована у грудні 1918 р. У зв'язку із запланованим наступом на Львів тоді був створений відділ Польової жандармерії при Команді "Групи Південь", перейменованої потім на 7-му Львівську бригаду. Такий же відділ сформували при Начальній Команді Галицької Армії. Першим керівником - командантом - ПЖ став колишній офіцер австрійської жандармерії підполковник Олександр Красіцький. Згодом аналогічні відділи створюються при командах корпусів та бригад. У лютому 1919 р. підполковник Красіцький одержав призначення команданта Державної жандармерії 30 УНР та виїхав до Станіслава (нині Івано-Франківськ), де тоді перебував уряд. Польову жандармерію УГА очолив сотник Іван Козак.

Правовою базою діяльності органу стали "Організаційні Постанови для Полевої Жандармерії Галицької Армії" та службова інструкція для Польової жандармерії, схвалені тодішнім Начальником Генеральної Булави УГА полковником Курмановичем і оголошені наказом НКГА від 12 березня 1919 р. В основу цих нормативних актів лягли аналогічні постанови для польової жандармерії колишньої австро-угорської армії з відповідним пристосуванням до організаційної системи УГА [552] 8, спр.XXIV-26 .

Підрозділи Польової жандармерії підлягали Начальній Команді УГА, крім того, стосовно виконання військово-поліцейських функцій вони підпорядковувалися начальникам штабів військових з'єднань, у розташуванні котрих дислокувалися. Структуру ПЖ складали: Відділ Польової жандармерії при НКГА, сотні ПЖ при командах корпусів та чети при командах бригад. Сотнями керували сотенні старшини, на яких покладався і вишкіл підлеглих вояків, а четами - досвідчені підстаршини, по змозі професійні жандарми.

Невдовзі Командантом Польової жандармерії був призначений сотник Матвій Яворський. За його командування видано новий статут для ПЖ, оголошений наказом 24 червня 1919 р. за підписом тодішнього Начального Вождя ГА генерала Грекова. Цим статутом передбачалися певні зміни в організаційному устрої ПЖ: змінено назву "Польова жандармерія" на "Польова сторожа"(; вона підпорядковується Команді Етапу Армії та ділиться на шість відділів, кожний з яких складався з корпусної та бригадних сотень [553] 8, спр.XXIV-26 ; бригадна сотня - з бригадної чети та двох кордонних чет; чисельний склад сотні становив не більше 100 чоловік, а чети - не більше 30.

Кадрове комплектування ПЖ провадилося переважно за рахунок осіб, що мали певний стаж військової служби й пройшли короткий жандармський навчальний курс. Професійні жандарми становили в ПЖ УГА лише незначний відсоток і займали здебільшого посади підстаршин, командантів чет, подекуди - старшин. Причиною такого становища була недостатня кількість професійних жандармів-українців, котрі працювали в колишніх імперських інституціях і погодилися на службу в українській армії.

ПЖ не мала власного однострою (уніформи), вона користувалася уніформою військового зразку із зубчаткою та отоком на кашкеті вишневого кольору. Службовою відзнакою усіх вояків Польової жандармерії була жовто-блакитна опаска на лівому рукаві.

У прифронтових смугах та в складних умовах відступу українського війська ПЖ отримувала підтримку й допомогу від Державної жандармерії.

Незважаючи на велику користь ПЖ для збереження боєздатності армії, зміцнення її тилу, деякі старшини й вояки УГА ставилися до неї дуже неприхильно, чинили їй перешкоди. Таке становище зумовлювалося передусім упередженням, а то й ненавистю до всякої поліції з тих часів, коли її чини діяли як представники чужої загарбницької влади, а також незнанням і недооцінкою ролі цього органу безпеки. В інтересах захисту військової таємниці працювала і цензура польової пошти УГА [554] 122, с.522, 523, 528; 68, с.2230-2231; 101, с.291-296 .