Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

І вже знаки цього процесу навіть за такий короткий промежуток часу, як початок революції й вибори, з'явилися на Вкраїні. Дійсно, великі міста голосували в переважній більшости за руські партії; але дрібніші, ті, які ближче стояли до ґрунту, які не порвали рідних зв'язків з народом, ті вже мали більшість українську.

Та треба ще взяти на увагу, що єврейство, яке складає досить значний відсоток городів, під час виборів до дум ще скрізь трималось руської орієнтації, ще воно не вірило в перемогу українства й через те не мало ніяких підстав голосувати за його. А коли б ці вибори припали в инчий момент, коли питання української державности вирішилось виразніше, навряд чи руські кандідати мали б таку значну перевагу, та й чи мали б її взагалі.

Та в кожному разі той факт, що таке зрусіфіковане місто, як Київ, ця столиця не тільки української нації, але й усіх русіфікаторських, чорносотенних сил на Вкраїні, цей центр усіх ренеґатів і московських „шлюх”, що це місто все ж таки дало 35.000 голосів за українських кандідатів, це є показчик знаменний, це кричуще memento mori всім денаціоналізаторським силам на Вкраїні.

Денаціоналізатори це й самі розуміли. А надто під той момент. І через те вони так цупко тримались за свою часову перемогу й так хапались використати її на користь собі. Тому то вони так уперто не хотіли давати більше українських шкіл у місті, ніж то припадало на кількість голосів. Вони стояли на „законному” ґрунті: скільки дало місто українських голосів, отже на стільки українських дітей і повинно бути українських шкіл. З розвитком української свідомости серед населення Київа, з тенденціями загального життя на Вкраїні, з лоґікою вони не хотіли рахуватися. Це зовсім не в їхніх інтересах було. А Інструкція також не переконувала, факт істнування автономії України також не позбавляв їх охоти триматись за своє становище переможців. Інструкція— не мир, а перемирря. І хто зна, що далі буде.

І через це й Київська Дума, й инчі, що були в руках руської демократії, ставились явно неприхильно, а часом і вороже до Ґенерального Секретаріату, до свого тепер ніби „законного” Уряду. Вони, спіраючись на формальне своє право свободи самоврядування тримались як цілком окремі, незалежні маленькі мійські Уряди.

Київська Дума, наприклад, довго не хотіла дати яке небудь мійське помешкання для „свого” уряду, Ґенерального Секретаріату. І він мусів наняти в неї брудний, загижений отель „Савой” на тяжких умовах. Бо на підставі прав самоврядування вона могла розпоряжатися мійським добром як хотіла.

Це факт дрібний, але він показує, як руська демократія охоче йшла на мир, як вона хотіла помагати творенню української державности. А з другого боку на цьому факті видно, яка ще слаба, яка безпорадна була українська влада, коли мусіла випрохувати, виторговувати в Думи якийсь паршивий, загижений отель для всіх своїх орґанів урядування.

3. Кадетський міх на український горен.

Само собою, що для українства тим меньче Інструкція була тим досягненням, „єго же не прейдеши”. Ми найменьче мали підстав дивитись на цей стан, як на сталий, тривкий мир.

Але Інструкція мала для нас і багато позітивних моментів. Насамперед це був перший щабель нашої „законної”, юридично-правової державности.

А ця „законність” мала велике псіхолоґічне значіння для широких кругів малосвідомого, затурканого, призвичаєного до всякої „законности” обивателя. Він тепер уже инакше дивився й на Центральну Раду, й на Ґенеральний Секретаріат, і на всю українську справу. Тепер це було законне, справжнє Правительство, влада, сила. А всяка сила й влада імпонує, насамперед. Потім вона викликає поштивість, вона санкціонує те, що до того здавалось обивателю непевним, вона вирішує всякі сумніви. Той обиватель, що ще вагався, боявся, не знав, на яку ступити, тепер рішуче ступав на українську ногу, заявляв себе українцем, широко розчиняв двері своєї неодважної душі для пробудженої ніжности. Тут Інструкція грала велику аґітаційну, пропаґандистську ролю.

А другим позітивним моментом її було те, що вона була міхом на наш горен, що вона дмухала в вогонь національної свідомости, не давала йому притихнути, розпікала до білого національну волю. Всі ті обмеження, які кадети так підступно поробили, на які покладали стільки надій, вони як раз служали нам на користь. Вони революціонізували маси й підтримували їхнє довірря до Українського Уряду. Коли Український Уряд немилий Тумчасовому Правительству, значить, він милий робочому народові. Коли Тимчасове Правительство обмежує його, значить, ці обмеження — не справедливі, не корисні для простого народу.