Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

„Вислухавши запрошення Тимчасового Правительства прислати представників Центральної Ради на московську нараду, Українська Центральна Рада, признаючи: 1) що московська нарада, яку скликає в найблизших днях Тимчасове Правительство в Москві, не може висловити волі й думки народу цілого краю наслідком означеного Правительством складу учасників, а також з огляду на спосіб їх вибору; 2) що з огляду на се московська нарада не може помогти укріпленню й зміцненню завойовань революції; 3) що навпаки московська нарада з огляду на буржуазний склад її учасників може помогти зростові контрреволюції; 4) що тільки Всеросійські Установчі Збори й Українське Установче Зібрання на Україні можуть висловити правдиву волю народу й утворити діяльний демократичний лад у формі демократичної федеративної республіки, — уважав неможливим і навіть шкідливим брати участь у московській нараді”.

І це було цілком послідовне, цілком відповідне до суті українського руху рішення.

Так само послідовною й гармонійною з завданнями українства була позіція, занята Центральною Радою на Петроградській Конференції.

Перед висилкою своїх делеґатів до Петрограду Мала Рада зібралась (22 серпня) на засідання для вироблення діректів своїм представникам на Конференції.

Це засідання виявило рішуче неґативне відношення Ц.Ради до ідеї коаліційної влади.

Між инчим члени Ц. Ради, обрані потім делеґатами до Петрограду висловлювали такі погляди:

Соціальдемократ М. Ткаченко говорив:

Російська буржуазія показала цілковиту нездатність орґанізувати життя. Тому її треба усунути, а влада повинна перейти до рук селянства та пролетаріату. Для буржуазії необхідним є спинити революцію, щоб не віддати справи миру в руки демократії. Отже сей критичний момент треба вжити на орґанізацію соціалістичного міністерства, щоб справу миру взяти в свої руки. Для одної справи миру варто здобути соціалістичне міністерство. Автономію ж України треба здійсняти фактично й у повному об'ємі. Тоді тільки наші маси піддержать Уряд.

Другий представник с-д. М. Порш також заявляв:

У земельній політиці коаліційний Уряд, почавши від широкої діяльности земельних комітетів, кінчив боротьбою з ними. Так само й з війною. З початку Уряд підносив гасла миру, тепер він принижує порив пролетаріату до вічного миру між народами. Отже чим швидче ми скинемо прінціп коаліції, тим швидче матимемо мир.

В тому ж дусі висловлювалась переважна більшість членів Малої Ради.

Тільки двоє соціальдемократів В. Садовський і Ковальський займали инчу позіцію. Вони стояли на тому переконанню, що революція є буржуазна, а через те творити владу без участи буржуазії неможливо. Отже коаліція, на їхню думку, була й природною й необхідною.

З цього можна зробити цілком лоґічний висновок, що переважна більшість Ц. Ради дивилась на революцію як на соціалістичну й розвиток її вбачала тільки в цьому напрямі. І не тільки вбачала, але й хотіла того.

Для більш ясного зрозуміння дальших подій варто запам'ятати цей момент.

І наказ делеґатам відповідно до загальної, прінціпіальної позіції Ц. Ради було дано такий:

„1) Сформування однородного, революційного й соціалістичного уряду, відповідального перед демократією всіх народів Росії. 2) Передання всіх поміщицьких, монастирських і церковних земель у завідування земельних комітетів. 3) Заведення контролю державного й краєвого над продукцією й розпреділенням. 4) Передання в завідування краєвих орґанів влади найважніших галузів промислу. 5) Оподаткування великого капіталу й майна та конфіската військових прибутків на користь окремих країв і цілої держави, 6) Признання всім націям права на нічим необмежене самоозначення. 7) Скликання кождою нацією та краєм, які того домагаються, національно-краєвих суверенних Установчих Зборів. 8) Передання цілої влади на Україні в руки У. Ц. Ради та її Ґ. Секретаріату, складеного на основі статуту з дня 29 липня с. р. 9) Признання недійсними тайних діпломатичних договорів. 10) Пороблен-ня рішучих заходів коло заключення миру, для чого негайно випередити союзників в ініціатіві в справі відкриття мирових переговорів. 11) Негайне скасування смертної кари. 12) Розв'язання Державної Думи й Ради. 13) Скликання Установчих Зборів у призначений час без дальших зволікань.

Цього всього, розуміється, Конференція не дала та й не могла дати. Але важним є те, що представники української демократії на цій всеросійській демократичній нараді виступали як послідовні демократи, як вороги всякого співробітництва з клясами буржуазними, а значить, як вороги всякої опортуністичної ідеолоґії, (хоча в цих пунктах наказу вже ховався червячок того самого опортунізму, що потім з'їв Ц. Раду).