Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

5. Гойдалка революції.

І, нарешті, через корніловську авантюру гойдалка революції гойднулась у другий бік. Всі дійсно революційні елементи затурбувались, заворушились, стали горнутись тісніше одне до одного, стали шукати засобів міцніше збитися в єдиний фронт.

І ніби знайшли.

Петроградська Рада Робітничих і Салдатських Депутатів скликала так звану Всеросійську Демократичну Конференцію з представників усіх демократичних ґруп, партій, орґанізацій і громадських установ. На цю Конференцію накладалось завдання утворити єдину, тверду, сперту на довірря всіх кляс і всіх станів владу.

Говорилось багато промов, запальних, щирих і довгих; Керенський скаржився на анархію, на неслухняність мас; меньшевики кликали до примирення, до єдности; члени уряду лякали союзнаками, Японією, голодом, розрухами, розвалом, німцями. І кінець кінцем прийшли до того самого розбитого, кільки разів латаного корита: коаліції.

А як та „коаліція” ніяк не хотіла бути відповідальною перед Радою Робітн. і Салд. Депутатів та навіть контролю її над собою не могла стерпіти, то було створено так званий „Тимчасовий Парламент” з представників од усіх революційних течій. Але знов таки не для того, щоб Уряд відповідав перед ним за свої вчинки, а щоб був тільки перед контролем його.

І вже це одне показувало, що дійсної згоди не було. Большевики та ліві есери це й виясняли меньшевикам, доводили, що єдиний можливий рятунок є в утворенню однородного соціалістичного уряду без усякого співробітництва з буржуазними колами. Єдиний рятунок — це вести маси по шляху цілковитого, рішучого політичного й головне соціального визволення, не звертаючи ніякої уваги ні на погрози союзників, ні на ламентації пануючих, визискуючих кляс, маючи на увазі весь час тільки інтереси поневолених, ведучи їх одважно, з революційним натхненням до творення нових, дійсно нових форм людського життя.

Але меньшевикам, правим есерам, усій тодішній так званій „роволюційній демократії” як раз і бракувало цієї одважности, натхнення, цього самовідданого горіння ради визволення пригноблених. І цей брак віри, мужности, революційного ентузіазму вони прикривали словами про страх за революцію, за єдність Росії.

А в результаті було утворено отой мертворождений Тимчасовий Парламент, а Уряд складено в переважній більшости з буржуазних елементів. На чолі Уряду лишився все той самий гнучкий, легкий, пурхливий і тріскучий національний герой Керенський.

Корніловщина тільки злякала, а не навчила.

6. Проблеми революції й українська демократія.

Тепер дуже важно одмітити відношення української демократії до цих проблем революції, які так трудно розв'язувались у Росії. Важно зрозуміти це відношення в самій суті його, в істотній, ґрунтовній дійсности, а не тільки в словесних виявах. Це необхідно для дальшого розуміння тих явищ, які потім так болюче й з такою шкодою для національного та соціального визволення українського народу виникли на Україні.

Основою, вихідним пунктом відношення української демократії тодішнього часу до всіх явищ і проблем було національне визволення України.

Українська демократія непохитно стояла на тому, що ні політичне, ні соціальне визволення не може бути дійсним визволенням без визволення національного.

І вся російська й українська революції як найкраще доказали справедливість цих тезісів.

Отже не в цьому, як думають деякі, були наші помилки. Поки ми твердо знали й пам'ятали, що вся наша акція, всі наші домагання й здобутки повинні безпосередньо, зараз же, очевидно й недвозначно бути звернені для працюючих кляс українства, поки наша політика, тактика мала цю основу й цю мету, ми були сильні, ми були гармонійні, ми були непереможні своєю злитостю з переважною більшостю українського народу.

Але як тільки ця злитість почала розхитуватись, як тільки керуючі центри почали ухилятись від сеї основної мети, так вони стали слабнути, так почала пропадати в них чудодійна сампсоновська сила, так пішло болюче, надлюдське шукання загубленого талісману.

Про це докладніше мова далі буде. Тепер же варто зазначити відношення української демократії до вищезгаданих проблем, що так неудачно вирішувались на Московській і Петроградській Конференціях.

До Московської Конференції Центральна Рада поставилась цілком неґативно з самого ж початку й не послала на неї своїх представників, яких запрошував Петроградський Уряд. Одним із мотивів такого відношення було й те, що Тимчасове Правительство оцінило силу й вагу українства всього тільки в 5 представників. Але головною причиною було неґативне відношення до самої ідеї конференції, що й виявляється в такій резолюції Центр. Ради з 22-VIII (н. ст.):