Олександр Іванченко - Люлька пірата

Iспанськi галеони були особливо мiцнi, збудованi спецiально для перевезення цiнностей, i їх важко було потопити. На них установлювали могутню артилерiю i плавали добiрнi, добре озброєнi команди. Тридцятидвогарматна бригантина, на борту якої було пiвсотнi пiратiв, iшла проти громадища, яке мало вiсiмдесят чотири гармати i майже двiстi аркебузiв. [1] [1] Аркебуз — гнотова рушниця, яку заряджали з дула.

Джеремi звик перемагати. Тепер, коли цього вимагали iнтереси його одруження, вiн жадав перемоги в два рази дужче. Примара багатої здобичi потягнула за капiтаном усiх пiратiв. Брак сили їм компенсувала вiдвага.

Ось уже в борт галеона вчепились абордажнi гаки, почався запеклий рукопашний бiй, i раптом… Рiдко коли пiрати вiдступали, одначе тепер мусили тiкати. Добре, що вони вчасно помiтили, як iз затоки вийшли ще три iспанських кораблi — бриг i два фрегати. Це був запiзнiлий ескорт галеона, про нього пiрати не знали.

Фрегати погналися за бригантиною. Вона мчала на схiд, куди вiяв попутний вiтер. Iспанцi не вiдставали. Вiд швидкохiдного пiратського корабля вони трималися всього за двi-три милi. При свiтлi мiсяця, їм добре було видно бригантину навiть уночi.

Наступного ранку один з пiратiв, видершись на фок-щоглу «Блек дез», несподiвано гукнув:

— Земля!

Просто по курсу показався невiдомий берег. До нього було миль вiсiм. Над морською гладiнню чiтко вималювалися високi похмурi скелi, порiзанi численними бухтами. На пiдступах до них скрiзь iз води стирчало камiння.

Бригантина попала в пастку. Повертати на пiвнiч чи на пiвдень, щоб обiйти неждану землю, не було сенсу. У боротьбi з галеоном «Блек дез» дiстала значнi пошкодження, i в бейдевiндi [2] [2] Бейдевiнд — курс судна при зустрiчно-боковому вiтрi. iспанцi легко б її наздогнали. Пiратам лишалось або викинутись на невiдомий берег, якщо буде можливiсть пiдiйти до нього, або здатися на милiсть переслiдувачiв, котрi, з усього видно, вирiшили за всяку цiну розправитися з ними.

Керманич бригантини правив до берега. Ще п'ять миль, чотири… I раптом вiтрила почали обвисати. Вiтер, який щойно дув рiвно, затих. За милю вiд берега бригантина зупинилася. Втратили швидкiсть i кораблi iспанцiв.

До полудня бригантина i фрегати лежали в дрейфi, чекаючи, коли подме вiтер. Iспанцям здавалося, що пiрати вiд них не втечуть. Iз фрегатiв бачили i неприступний скелястий берег, який тягнувся далеко на пiвнiч та пiвдень, i непрохiдне камiння поблизу нього. Переслiдувачi знали також, що в бейдевiндi iти iз звичайною своєю швидкiстю бригантина не зможе. Вони зрозумiли це уже в першi години погонi.

Доля була ласкава i зберегла пiратам життя й свободу, а капiтановi подарувала до того ж i мiсце, в iсторiї.

Опiвднi на море упав туман. Простiр, який вiддiляв бригантину вiд фрегатiв, затягнуло густою сизою завiсою. Скориставшись цим, пiрати на шлюпках рушили до берега. На буксирi вони тягнули за собою бригантину. Продовольство, барильця з прiсною водою та корабельнi цiнностi перевантажили в шлюпки.

Джеремi надумав обдурити iспанцiв. Вiн був певен, що «Блек дез» на камiннях розiб'ється. Але там, де не пройде великий корабель, можуть пройти шлюпки. I коли туман розвiється, iспанцi, побачивши розбитий пiратський корабель, звiсно ж подумають, що його екiпаж загинув. А тим часом пiрати сховаються де-небудь за скелями.

Проти всякого сподiвання, в рядi камiння знайшовся прохiд i для бригантини. Тодi Джеремi змiнив план. Пiрати заховалися за скелями самi i заховали вiд iспанцiв бригантину. На камiннi ж залишили розбиту шлюпку, клаптi старих вiтрил та iншi судновi дрiбницi, якi при корабельнiй аварiї повиннi були випливти. Для бiльшої переконливостi у розколинi одного з пiдводних каменiв закрiпили верхню частину поламаної грот-щогли.

Джеремi не помилився. Його щасливий роджер не пiдвiв команду бригантини й цього разу. На фрегатах справдi подумали, що пiрати загинули. Задоволенi iспанцi повернули назад, їх не зацiкавив невiдомий берег.

Честь першовiдкривача Фолклендських островiв дiсталася пiратовi Джеремi Девiсу, або Джону Фредерiку Девiсу.

…Всю другу половину квiтня 1965 року в п'ятдесятих пiвденних широтах Атлантики вирували шторми. «Шаленi» п'ятдесятi виправдували свою назву. Тиждень наш корабель iшов крiзь ураган. Лютi хвилi, перекочуючись через палубу i надбудови, вибили дверi в стерновiй рубцi, зiрвали з балок двi шлюпки правого борту i взагалi накоїли лиха. Треба було десь заховатися вiд шаленого вiтру i всьому давати лад. Капiтан прийняв рiшення iти до Фолклендських островiв.