Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

Всі, хто побував на окупованій території або в полоні, мали пройти фільтрацію, тобто перевірку контррозвідувальними органами («Смерш»). Спеціальною директивою, підписаною Сталіним у травні 1945 року, у розташуванні 1, 2, 3, 4-ї Українських і 1, 2-ї Білоруських фронтів створили 100 фільтраційно-перевірочних таборів. Потрапити в такий табір та пройти перевірку складало для людей неабияке випробування. Наприклад, одним з найперших запитань було таке: «Чому не покінчив життя самогубством, а здався в полон?». Цілодобові допити, провокаційні запитання, свідчення товаришів по нещастю, написання звітів, складання розгорнутих характеристик тощо — все було складовими перевірок. Тих, хто не пройшов перевірок, відправляли в концтабори, в спеціальні батальйони у північні райони на «будови комунізму», а також до карних («штрафних») батальйонів. Довгі десятиліття ці люди були позбавлені будь-яких прав, жили на поселенні у віддалених районах країни.

Такій принизливій процедурі перевірок було піддано 1 млн. 834 тис. колишніх військовополонених, серед них — чимало громадян з України.

note 348 Note348 78 На початку літа 1942 р. Червона армія зазнала низки тяжких поразок. Німецьким військам вдалося прорватись до Сталінграда і Головного Кавказького хребта. Радянський Союз опинився перед загрозою нищівної поразки, і Сталін вдався до вжиття суворих заходів, видавши, зокрема, наказ за № 227 від 28 липня 1942 року, відомого ще за назвою «Ні кроку назад!» («Ни шагу назад!»). У цьому наказі наголос робився на репресивних заходах проти бійців і командирів. Наказом вводились штрафні роти і батальйони, загороджувальні загони, що знаходились у тилу військових підрозділів, частин і з'єднань, і у випадку відступу повинні були розстрілювати на місці так званих «панікерів і боягузів». Дозволялось знімати з посад командуючих армій, командирів і комісарів корпусів, дивізій, полків за «самовільний» відступ.

За свідченням дослідників війни, такі заходи часом призводили до безглуздої загибелі цілих підрозділів, частин і з'єднань, бо командири не мали права відводити їх без дозволу з метою маневру, перегрупування тощо. Не відомо і не досліджено також, скільки ж було загублено людей загороджувальними загонами. Отже, репресії перетворились на узаконений засіб керівництва бойовими діями в Червоній армії.

note 349 Note349 79 Стосовно тези «заманювання» німецьких військ існує таке пояснення. У 1947 р. полковник Разін звернувся з листом до Сталіна, щоб той пояснив поразки радянських військ у 1941-1942 рр. Вичерпавши весь запас аргументів, що виправдовували ці поразки, Сталін цього разу у відповідь Разіну писав про концепцію активної оборони і контрнаступу. Він приводив приклад війни парфян, які заманювали римлян у глибину своєї території, а потім розбивали їх. Таким чином була розбита армія Наполеона в 1812 р. в Росії.

Деякі історики підхопили натяки Сталіна і висунули концепцію «заманювання» і контрнаступу як головного засобу ведення воєнних дій. Цього і добивався Сталін, оскільки це було «зручне» пояснення поразок, що їх зазнали радянські війська.

Теза про те, що радянське командування, свідомо здавало в полон бійців і командирів, є надуманою. Втрата особового складу армії, так само як і втрата території, на якій мешкало майже 80 млн. населення, була наслідком неспроможності режиму забезпечити безпеку країни, уникнути величезних людських і матеріальних втрат.

note 350 Note350 80 Єдина «справді вітчизняна війна» в сенсі участі всього народу проти наполеонської домінації відбулася в Іспанії. Лише маленька частина російської імперії й російського народу зазнала безпосередньої окупації. Тактику «спаленої землі» перед Ґранд Арме російські селяни застосовували не з особистої ініціативи, а за наказом згори. Партизанські загони з'явилися уже при відступі французьких військ. Україну французи обминули і тому не знати, яке було б до них ставлення українського населення. Хоча є деякі дані щодо профранцузьких настроїв серед української шляхти. Селяни зголошувалися до козацьких полків, і навіть підплачували чиновникам за це, сподіваючись залишитися вільними козаками після війни.

note 351 Note351 81 В Україні на території, окупованій німцями, залишилось 113 тис. комуністів. Частина з них була залишена для підпільної і партизанської боротьби, решта були просто кинуті партійною номенклатурою, яка виїхала у східні райони країни. Як нині відомо з видрукованих джерел, певна частина комуністів пішла на співпрацю з нацистами.