Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

Під час відступу радянських частин з підпілля вийшли озброєні групи ОУН, які супроводжували їх вогнем, намагаючись помститись за завдані населенню страждання.

note 341 Note341 71 Після двох років отримання від антинацистської пропаганди комуністична влада тепер надолужувала, щоб формувати ненависть населення до ворога. Психологічна війна як з радянського, так і з нацистського боків грала важливу роль під час Другої світової війни.

note 342 Note342 72 26 червня 1941 р., гасло на верху київської газети «Комуніст»: «Як одна людина, встав наш народ на захист любимої вітчизни. Ворог буде знищений, фашизм розгромлений». Від партійних гасел твердження про повстання всієї країни на захист радянської батьківщини перейшло в усі види публічної комунікації. Реальність була інша. На початку війни опір новим окупантам ставили звичайно спеціально залишені партійні кадри та військовослужбовці, які оминули полону. Це вони формували партизанські загони, до яких вербували місцевих людей. Були також випадки стихійного створювання партизанських груп, але вони були винятками.

note 343 Note343 73 У початковий період війни німецьке командування вдалося до такого заходу, як звільнення з полону українців, німців Поволжя, прибалтів, білорусів. При цьому німці керувалися не якимись особливим ставленням до цих полонених, а меркантильними інтересами: на полях дозрівав урожай. Необхідно було виконувати плани забезпечення продовольством армії, населення Німеччини. Ось тоді й виникла ідея відпустити колишніх селян-полонених.

І вони справді активно включилися у польові роботи під наглядом гарнізонних комендатур і поліції. Крім того, відпускали з полону і тих, хто зголосився вступити в добровільні охоронні, поліцейські та інші формування. Однак незабаром з'ясувалось, що частина радянських військовополонених почала втягуватись у антинімецьку боротьбу. Вони створювали підпільні організації, вступали в партизанські загони, саботували виконання робіт тощо. Німці припинили розпуск полонених і, де можливо, повернули розпущених знову до таборів.

note 344 Note344 74 У лютому 1939 р. до влади автономної Словацької республіки, що входила до складу Чехословацької федерації, прийшов профашистський уряд Йозефа Тісо. При сприянні Гітлера в березні 1939 р. було проголошено самостійність Словаччини. Як союзниця Німеччини Словаччина сформувала окремий корпус, який було направлено на німецько-радянський фронт. Частина словацьких солдатів не бажала воювати проти СРСР. У перших же боях у липні 1941 р. корпус зазнав значних втрат. Після переформування було створено дві дивізії, одна з них воювала на фронті, а друга як «охоронна» дивізія боролася проти українських і білоруських партизанів.

note 345 Note345 75 Київська оборонна операція здійснювалась військами Південно-Західного фронту з 10 липня по 20 вересня 1941 р. Командував військами фронту генерал-полковник М. П. Кирпонос. Сталін заборонив М. Кирпоносу і М. Хрущову, першому секретарю ЦК КП(б) України, який став членом Військової ради напрямку, залишати Київ і наказав обороняти його до останнього солдата. Вони запевнили Сталіна, що втримають Київ, але обстановка була дуже складна. Німецькі війська почали обходити війська Південно-Західного фронту. Необхідно було відступити і створити новий фронт оборони. Німецькі танкові групи оточили радянські війська і взяли їх у полон. Лише невелика кількість частин зуміла вирватись із оточення. У полон потрапило 4 армії, за німецькими даними, 665 тис. чоловік. Загинув штаб Південно-Західного фронту на чолі з генералом М. Кирпоносом.

note 346 Note346 76 Тема військових бунтів та вбивств радянських офіцерів підлеглими їм вояками ще не досліджена в науковій літературі. Наскільки цей феномен був поширений, не відомо.

note 347 Note347 77 Очевидно, цей термін вживався до тих частин, куди вливалося нове поповнення мобілізоване у прифронтових районах. Польові військкомати або «Смерш» забирали в населених пунктах чоловіків і в цивільному одязі направляли їх на фронт. Здебільшого вони не проходили навіть військової підготовки. Це стосувалось також радянських військовополонених, яким вдалося вижити на окупованій території і кому трапилося втекти з концтаборів. Перебування в полоні чи на окупованій території накладало тавро зрадника, або поплічника окупантів. Їх «фільтрували», неблагонадійні потрапляли у штрафні батальйони, в ГУЛАГ чи в трудові армії.