Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

Німецькі каральні органи, як тільки входили до населених пунктів, видавали наказ про обов'язкову реєстрацію комуністів, комсомольців, державних діячів. Вони брали всіх тих, хто зголосився на облік, відбирали в них підписку, що вони не будуть діяти проти нової влади, нестимуть відповідальність за вчинені акти непокори там де вони жили. Пізніше, коли антифашистська боротьба почала набирати масового розмаху, гестапо почало арештовувати і знищувати або відправляти комуністів у концтабори. Якась частина членів партії пішла в підпілля, в партизанські загони.

По різному склалася їхня доля. Частина комуністів, а саме 21 872 осіб, на вимогу окупаційних органів влади (тобто після відповідного оголошення) зареєструвалась у гестапо, 6 756 осіб відмовилися від компартійної приналежності, 34 291 член партії знищив партійні квитки. Не бажаючи реєструватись, ці люди переховувалися у підпіллі.

За неповними даними, в Україні нацисти знищили 46 500 комуністів. З архівних джерел також відомо, що німецькі спец-органи у своїй агентурній діяльності широко використовували завербованих агентів з місцевого населення, в тому числі з членів і кандидатів у члени компартії. Гестапо направляло їх у підпільні організації, партизанські загони, засилало в радянський тил з метою збору розвідувальної інформації, у табори військовополонених для виявленні комуністів, комісарів, командирів Червоної армії.

Радянський уряд у свою чергу відчував велику недовіру до населення окупованої території, особливо комуністів. На його думку вони піддалися впливу «фашистської пропаганди» і потенційно ставали антирадянськими елементами. Особливо якщо не вели збройної боротьби проти окупантів, то вони механічно ставали політичне неблагонадійними. Цих людей називали «фашистськими слугами», «зрадниками батьківщини». Після повернення в Україну радянської влади кілька тисяч комуністів було виключено з партії з формулюванням «не виконав вказівки Сталіна, не вів збройної боротьби проти окупантів». Як доказ відданості «соціалістичній батьківщині» вони мали покінчити самогубством.

note 352 Note352 82 Радянська влада пропагувала поняття спільної «родины» й «отечества» як однаково відповідне для всіх громадян СРСР. Це робилося особливо стосовно неросійських народів. Коли німці окупували Україну, Білорусію і Прибалтику і фронт пішов головно по російській території, фокус пропаганди перенесено на традиційні російські цінності: Росію, її історію, державність, мову, культуру тощо. Самі поняття «советское отечество» та «измена родины» були далекими українському селянинові, який у комуністичному режимі міг, швидше, побачити чужу імперію.

note 353 Note353 83 Тегеранська (28.11-1.12.1943 р.), Ялтинська (4-11.02.1944 р.), Потсдамська (17.06.-2.08.1945 р.) конференції голів держав Америки, Великої Британії та Радянського Союзу. На них вирішувалися воєнні питання, повоєнні врегулювання в Європі та покарання військових злочинців, розуміється, лише противника. Наслідком цих конференцій був новий розподіл Європи на сфери впливів великих держав та впровадження окупаційних зон у Німеччині та Австрії. Назагал західні альянти погодилися на втримання Радянським Союзом територій, приєднаних внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа, хоча не погодилися офіційно визнати анексування трьох балтійських республік. Втрати українських, білоруських і литовських територій на сході були компенсовані на заході й півночі східно-німецькими територіями.

На цих конференціях радянська дипломатія доклала великих зусиль, аби США і Великобританія визнали всі радянські республіки членами утвореної ООН. Врешті Сталінові вдалося виторгувати членство для УРСР та БРСР. Як наслідок Другої світової війни, Україна врешті об'єднала свої основні етнічні території в соборну, але ще не суверенну державу, і одержала статус держави-засновниці ООН.

note 354 Note354 84 Під час війни Російська православна церква підтримала сталінський режим в обороні держави перед нацистським загарбником. 9 листопада 1942 р. «Правда» надрукувала привітання Сталінові від глави Російської православної церкви з нагоди 25-ї річниці Жовтневої революції, в якому Сталін був визнаний Богом вибраним вождем, який поведе країну до перемоги над ворогом. Наступного року Сталін дозволить РПЦ вибрати нового патріарха, на незайнятий від 1924 р. престіл.

У роки війни посилилась роль РПЦ, яку негласно заохочував радянський уряд і особисто Сталін. Ця тенденція поширювалась і на УАПЦ. У проповідях священнослужителів РПЦ і відповідно, УАПЦ посилювалась увага до питань перемоги над німецькими загарбниками. Проголошувалися здравиці на честь військових подвигів радянських, у тому числі й українських, воїнів, які билися на фронтах проти нацистських агресорів.