Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

- Не тільки гарна, але й ідейна та працьовита! - блиснув очима Чумак.

За яких десять хвилин дійшли до села. Громенко подав кличку і сказав Чумакові, що його рій стаціонує в хаті біля ставка, бо забув, як прізвище господаря. Попрощавшись, вони розійшлися.

На квартирі друзі грали в шахи, Смик і Каня, розібравши кулемета на частини, чистили їх, а Когут шив комусь мазепинку, бо він був кравцем із «цивіля». Вояки дуже втішилися поворотом свого ройового. Почалися запити й відповіді, але господиня хати, бачачи, що новоприбулий іще не виглядає на цілковито здорового, приготувала ліжко й попросила Чумака йти відпочивати. Після першої проби ходіння він ледве висадив ноги на ліжко, причому погано слухалася права нога.

Вдень сотня квартирувала в лісах, щоб у разі наскоку ворога не зводити боїв у селах і не наражати на небезпеку селян та їхні господарства. Після кількох днів маршів і таборування в лісі, Чумакові відновилася рана на одній нозі й почала ропити. Одного разу з неї вийшов малий відламок кістки. Побоюючись повороту до цього неприємного підземелля-шпиталя, Чумак не говорив нікому про відновлення рани, прикладав до неї тепле каміння й вигрівав біля вогню. Потім на допомогу прийшли цілющі проміння весняного сонця, й рани зникли.

Весна… Важко оповісти її красу в Україні, а спеціально в Карпатах, коли цвітуть проліски, борючися із снігами і льодом, коли кохаються звірята, коли співають прибулі з вирію птахи, коли шумлять гірські потоки і п'янко пахне свіжа трава.

Приходом весни тішилися не лише природа, але й повстанці «Ліс наш батько, нічка наша мати», - знову співали маршуючі відділи УПА, почуваючи себе так певно, що, здавалося, не було тієї сили, яка могла б відібрати від них цей чудовий кусень свобідної української землі…

З околиць Львова приходила повстанська література й, читаючи її, вояки, а також населення довідувалися про завзяті бої сотень відділів УПА з большевиками по цілій Україні. Упівські з'єднання на Закерзонні теж не дармували, а про курені командирів Рена і Хріна розповсюджувалися фантастичні легенди.

Коли польсько-комуністична пропаганда називала членів українського визвольного руху найгіршими горлорізами й бандитами, то населення польських сіл вітало рейдуючі сотні УПА дуже прихильно й гостинно. Воно не втікало від тих «бандитів», а, довідавшись, що відділ УПА знаходиться в його терені, приходило масово, спеціяльно молодь, щоб подивитися на тих бандерівців, які мали відвагу ставити спротив комуністичній імперії, очолюваній кривавим деспотом Сталіном. Інколи доводилося упістові із фанатами, автоматом на плечах і пістолетом при боці танцювати на забаві з гарною полькою.

Із приходом весни частіше курсували зв'язкові поміж Головним Командуванням УПА і Проводом ОУН на Заході. Про доцільність бою в Бірчі велося багато дискусій, але щойно тепер дійшлося до переконання, що він таки був доцільний. Від того часу вже минуло п'ять місяців, а про ворожу акцію загального знищення відділів УПА не було навіть і мови. Лише відважніші польські старшини, а може гнані командою, заходили дещо глибше в терен акцій УПА. З такими групами сотня Громенка звела успішні бої в Порубах, Володжі та Улючі, після чого ці околиці на деякий час були зовсім спокійні.

З невідомих ближче причин командування сотні Громенка вирішило зробити Великодні Свята 1946 року у приватній атмосфері серед струнких смерек Яблунівського лісу. Для цієї цілі прибрали престіл, приготували столи й лавки та доставили необхідні харчі. На малій галявині була переведена збірка, сотенний відібрав звіт, і капелян Кадило почав Великодню Службу Божу.

Від часу перенесення доктора Шувара до іншої сотні диригентом сотні Громенка став ройовий Лоза, а інколи перебирав диригентуру сам сотенний. Сьогодні настрій усіх був дуже святковий, а тепле проміння сонця огрівало повстанців на галявині. Всі вони мали мрійний вигляд, і не тяжко було догадатися, куди летіли їхні думки.

До сотні почали сходитися несподівані гості. Прибуло кількадесят працівників цивільної сітки, з'явилися боївка СБ Петі й санітарна служба, а за ними прийшло цивільне населення. Молоді дівчата принесли в кошиках паски й писанки, обдарували ними стійкових, потім ставали трохи здаля за вишикуваною сотнею. А коли залунало «Христос Воскрес!». на допомогу сотенному хорові прийшли сильні дівочі голоси, й повстанці одразу повеселішали.

Капелян Кадило виголосив святочну проповідь. Вона була бадьора й весела, як і сьогоднішній день Христового Воскресіння. Потім посвятив паски, й почалося великоднє прийняття, яке мало тривати аж до вечора. Господарський відділ навіть придбав кілька пляшок доброї заправки на столи, що були заставлені пасками, ковбасами, яйцями і хріном, а тепер до них іще долучилися крашанки, писанки, сир і бурячки.