Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

- Не турбуйтеся, панно Стефо, до весілля заживе…

- Ой, Боже! Ви ще жартуєте! - здригнулася дівчина. Командир Громенко, Лагідний і решта почту, стоячи недалеко саней, вели якусь розмову, а санітар Зірка поправляв раненому воякові перев'язку на голові. Побачивши його, Чумак гукнув:

- Зірко! Не робіть у селі з нас виставки, а везіть скоро до шпиталю!

Санітар підбіг до почту, перемовився кількома словами із Громенком і прибіг назад.

- Уже їдемо!

Сани рушили, а з ними подався охоронний рій, висланий чотовим Бартлем. Їхали через Рибне, Ясенів і Гуту, аж поки не опинилися у Волі Володзькій. Тут ранених впровадили, а деяких внесли до хати, й почалася перев'язка. Крім санітара Зірки, в тому терені був іще ветеринар-німець Сян, бо студент медицини Скала, який не раз мусив робити складні операції, зараз знаходився при сотні Бурлаки, а доктор Шувар - при сотні Крилача.

- Ви маєте велике щастя, - сказав лікар Сян до Чумака. - Неперев'язані ноги могли позбавити вас життя, але на рятунок прийшов мороз. Зате тепер треба лікувати ноги й від поранення, й від морозу.

- Цікаво було б знати, - озвався Чумак, - чому ліва нога боліла набагато більше від правої?

- В лівій нозі порвані м'язи, а у правій розбита кість, - пояснив лікар. Він вправно перев'язав одну ногу, а другу покрив міцною дубовою корою й обкрутив її шнурами.

Про вислід бою в Бірчі ще не було докладних відомостей, бо не прибули зв'язкові від інших сотень. Натомість ворожа розвідка з-за Сяну вже рознесла вістку про те, що кілька тисяч бандерівців мали відвагу провести наступ на військову базу в цьому місті, й поголоски такого характеру незабаром поширилися по цілій Польщі. У зв'язку з повстанським рейдом на Бірчу, почалися великі приготування до оборони в Динові, Сяноці й Перемишлі.

На другий день увечері поранених перевезли до шпиталя. Сани їхали вузенькою доріжкою в напрямі села Володж і на досить скелястому закруті зупинилися. Котрийсь із санітарної служби відсунув камінь, який виглядав набагато тяжчий від його справжньої ваги, й показався отвір, що крізь нього можна було б просунути великий мішок бараболі. Крізь нього треба повзти яких півтора метра поземо, а тоді по драбині вниз до криївки. Далеко зручніше лізти ногами наперед, бо у противному разі подорож по драбині мусила б відбуватися головою вниз.

Криївка зробила на Чумака страшенно пригноблююче враження. Величина її сім метрів на п'ять, а висота всього два з половиною метри. На стелі поміж бальками є метрової грубини ізоляція, але вона не відзначається міцністю. Тут і там крапає вода, бо наверху лежить сніг, а у криївці тепло. Посередині два сильні бальки-підпори, біля них чотири поверхові ліжка, зроблені з дерева, ще кілька по обидвох боках - разом дванадцять. Стіни й долівка викладені дошками, а через стелю йшла вентиляційна рура, якої не можна було побачити зназовні. В куті стояла шафа з медикаментами, біля неї маленький столик, а на ньому примус. Трохи далі вліво - харчовий магазин. Це кілька мішків картоплі і два мішки пенцаку. На ліжках спали поранені, накриті коцами. Ліжко лікаря Сяна стояло біля входу, а по другій стороні було ліжко сестри Марусі. Найгірше представлялася справа з убиральнею: вона була відгороджена старими дверима в куті, а біля неї стояв мішок із вапном. Дві нафтові лямпи ч. 5 освічували шпиталь день і ніч.

Одинока Маруся прикрашала це гробове підземелля, й Чумак подумав, що якби не вона, то тут можна було б сконати від нудьги. Відчуваючи голод, з'їв із бляшаної миски трохи пенцакової юшки, потім закурив цигарку й запитав друга Жука:

- Чи тут перебував командир Громенко?

- Так, - відповів той, - але він уже два тижні тому хотів звідси втікати.

Жук також курив цигарку й пускав увесь дим до вентиляційної рури. Був поранений у руку вже давно, але рана ніяк не могла загоїтися, а тепер почала гноїти знову. Рука зробилася цілковито безвладною, набагато тоншою від другої, і її треба було відрізати вже давно. Жук дуже переживав, але не через утрату руки, а тому, що став для сотні тягарем.

Лежачи на ліжку, Чумак втопив свій зір у стелю, але нічого не бачив, бо роздумував над тим, чому б не зробити шпиталя з тієї криївки, яку свого часу збудував його рій. У ній регулювався приплив і відплив води та й узагалі вона була вигідніша під кожним оглядом. У разі викриття й наскоку ворога існувала можливість рятунку через потоки, а тут певна смерть усім. А може, й там є шпиталь, - думав далі він і щойно тепер відчув як погано почуває себе людина в підземеллі, а як приємно зі зброєю в руках воювати поруч із своїми друзями в рядах УПА.