Подібного роду підготовку і Свят-Вечерю мали кожна сотня й боївка. Тепер до місця акції маршував повний курінь і всі боївки СБ цього терену, маючи перед собою приблизно шістнадцять кілометрів траси.
Стояв тихий і лагідний вечір. Ліниво посувалися одна за другою хмаринки, а поміж ними блимали мерехтливими вогниками зірки, які виглядали ясніше й були ближче, ніж звичайно, й тому наводили друзям сьогодні найбільше думок та спогадів.
Ідучи, Чумак безперервно думав про те, чи нині є багато таких українських родин, які можуть спокійно й весело святкувати цей празник. І наче незгасний відгук далекого минулого, пригадалися йому Різдвяні Свята в рідній хаті, багато людей у церкві й мелодії невмирущих колядок. Що ж діється тепер? Усі церкви зруйновані або позамикані, священики в Сибіру й по тюремних казематах. Вільна церква лишилася тільки при відділах УПА… Потім подумав про інше. Чому сьогодні акція на Бірчу? Що може вдіяти курінь проти двох тисяч ворожих вояків за мурами міста, в бункерах і шанцях?… Тут треба було б дивізії, вивінованої артилерією, літаками й танками. Чи не будуть нині нові Крути?!. Що ж, нехай будуть і Крути! Як мало є їх у нас! Коли Україна тратить мільйони в голодах, по в'язницях, на засланні й у червоній армії, то чому не може втратити тисячу в обороні своєї землі та народу?!
Щойно тепер Чумак докладно зрозумів учорашню заяву Зоряна, й після таких думок його обличчя повеселішало, а марш поміж друзями став легший, ніби хтось із його плечей скинув стокілограмовий тягар. Тепер він думав про тих побратимів, які йшли спереду і ззаду нього, їх тисяча, і сьогодні вони всі наступатимуть на Бірчу, де напевно вив'яжеться пекельний бій. А скільки ще таких боїв буде? Скільки повстанців уже згинуло, а скільки їх згине в майбутньому? Сказати важко, та певним «одне, що всі не згинуть, а священна ідея також не вмре ніколи, її підхопить грядуче покоління й донесе до переможного кінця!…
Посуваючись обережно вперед, повстанці час від часу перекидали із плеча на плече важкі кулемети й амуніційні диски. Кожний шкодував, що немає командира Громенка - з ним чота чулася б набагато певніше. Правда, її вів полковник Коник, але ж він командував цілим куренем.
Початок акції був заповіджений на 2.30 ночі, а тепер на годиннику Чумака щойно минула перша. Саме в цей час сотня перейшла головне шосе й наближалася до міста з півночі. Було відомо, що ворог має добре розбудований комплекс захисних укріплень. Першою лінією був оборонний рів, який пролягав довкола міста і прикривався горою. Він сполучував між собою залізобетонові бункери, крізь маленькі отвори яких у бік оборонного поля були наставлені цівки важких кулеметів, а також поєднував у цілість інші захисні споруди, побудовані в місті поміж будинками. Спалені в попередньому наступі на Бірчу хати ворог усунув разом із фундаментами, щоб мати догідне поле обстрілу. В усіх бункерах завжди стаціонували готові до оборони залоги.
В короткому часі Бірча була оточена повстанцями майже повністю. Перша сотня стала за горбом на віддалі півкілометра від міста, а чота Залізняка зупинилася навпроти костьолу. При цій чоті на відтинку роя Чумака стояв полковник Коник, сотенний Орський та зв'язкові інших чот. Безпосереднього зв'язку поміж іншими сотнями не було, й тільки певність того, що акція почнеться о годині 2.30 й оголошені пляни наступу запевняли як командний склад, так і вояків, що все в порядку.
На щастя, ворог не виставив стеж, і це вможливило повстанцям дуже близький підхід до місга. Приклякнувши на одне коліно, вони чекали наказу.
Полковник Коник уважно стежив за стрілками свого годинника.
- Через одну хвилину наступаємо, - сказав він і наказав:
- Бігом до міста, але без пострілів! Безпосередньо після цього слідував другий наказ:
- Наступ!
- Наступ… наступ… наступ… - понеслося по лінії.
Він мав бути скоординований, а для цього все мусило працювати так точно, як частини складного, прецизного механізму. Коли б, наприклад, котрась сотня почала бій скоріше, то заалярмований ворог зустрів би іншу сотню на чистому полі сильним вогнем. Час минав хутко, але все швидше і швидше бігли повстанці до міста, бо лишалося всього тридцять секунд.
«Поки що все йде згідно із пляном, - подумав Чумак, - але бідна буде та сотня, яка спізниться…»
Може тому, що разом із чотою Залізняка наступали курінні й сотенні, вона добігла до міста першою, перескочивши якісь насипи й маленьку річку. Дивно зробилося, що ворог досі ще не стріляв.
Читать дальше