Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Розмова торкнулася минулих часів і заповідалася дуже цікаво, але в цю мить до хати ввійшов Смик, Бук і Ворон, прохаючи великого цебра й дозволу нагріти кілька баняків гарячої води, щоб у стайні урядити «турецьку ванну». З такої оказії вирішив скористати й Чумак.

Комічний у своїх рухах і ході та мало балакучий стрілець Когут вимив свої ноги надворі у снігу, вбіг до хати, вбрав нові онучі, а намоклі лишив біля печі, до якої Бук підкладав поліна.

- Ти що, здурів? Хочеш нас тут зачадити? - гукнув він до Когута, показуючи пальцем на мокрі і смердючі онучі. - Забери звідси це свинство!

Скромненький Когут, який ніколи майже не обертав голови вліво чи вправо, а робив такий оберт цілим корпусом тіла, взяв онучі двома пальцями однієї руки, другою заткав собі носа й пішов прати їх снігом.

По якомусь часі Чумак скупався у великій стайні, де тепер стояли тільки одна конячина та корова з телям, і повернувся до хати.

Ввечері, розстеливши солому, повстанці полягали спати на долівці, а Стефа, гарно зачесана й навіть трошки підмальована, сиділа біля столу та вишивала рушник. Чумак присів поруч із нею, прикурив цигарку від лямпи, скрутив дещо її вогник і почав із дівчиною тихеньку розмову. Довідався, що наречений Стефи зголосився до Української Дивізії, але що з ним сталося - вона не знає. Від братів недавно мала вістку, та чи живуть вони зараз - також невідомо.

Розмову перервали півні по півночі і пригадали, що час пізній, тому треба йти спати.

Різдвяні Свята зближалися хутко. Надворі темніло все швидше і швидше, сніг майже розтав, але знову притиснув мороз, і почали пурхати метеликами свіжі сніжинки. На цей раз сніговий покрив осягнув лише кілька сантиметрів і навіть добре не притрусив твердого груддя.

Повстанці дивувалися. Завтра вже Свят-Вечір, а всюди помітно якийсь цікавий рух. У штабі відбувалися наради, і зв'язкові прибували та відходили значно частіше, як звичайно. В повітрі запахло чимсь новим.

- Куди цим разом? - запитав Чумак Зоряна.

- А куди ви думаєте? - почулася питальна відповідь.

- На Бірчу! - вихопилося в Чумака.

Зорян ствердно хитнув головою і приклав палець до уст.

«Мати Божа! То буде справжня катавасія!» - подумав Чумак.

Шостого січня 1946 року, тобто на Свят-Вечір, ізранку падав густий сніг, але пізніше небо вияснилося, й день був дуже погожий. Чи ж треба говорити про те, що коли надходить Свят-Вечір, то кожна людина, а особливо та, яка розлучена зі своїми рідними і близькими, пригадує всі минулі роки так далеко, наскільки сягає її пам'ять. Подібне діялося і з повстанцями, яким заповіли, що цьогорічний Свят-Вечір відбудеться в селі Рибному, й то так вчасно, як ніколи перед тим, а саме о другій годині дня.

Повстанці губилися у здогадах. Одні казали, що сотня піде в гості на терен Бурлаки, другі припускали, що буде колядувати по селах, але цілковито інакше думало командування УПА, одержавши добру розвідку про ворожі пляни.

Незважаючи на московську окупацію, яка охопила знову всі українські землі, боротьба повстанців із комуно-большевицькими ордами продовжувалася й набирала все гостріших форм, кількісний стан Української Повстанської Армії доходив до 200000 озброєних і вишколених вояків, а до них іще треба було додати кілька мільйонів українського населення, яке також брало активну участь у нерівній боротьбі. Знищення цієї патріотичної маси поки що було Сталінові не під силу, хоч у той самий час комуністична пропаганда розкладала західні імперії і старалася «визволити» поневолені народи Заходу. По всій Східній Європі дуже скоро поширювалися ідеї українського націоналізму, яких смертельно боявся новітній цар Кремля. Охоплений цим страхом, він наказав своїм «пінчикам» у Варшаві і Празі знищити спільними силами відділи УПА на Закерзонні. Проти цих плянів мусило діяти командування УПА. й на перше місце було поставлене знищення ворожої бази в Бірчі…

Цивільна сітка ОУН приготувала Свят-Вечір у селі Рибнім. Отець Кадило відправив Утреню, після чого вечеря почалася просфорою з разового борошна. Давали борщ з вушками, вареники й інші страви, які повстанцям дуже смакували. Присутній Катрусі наклеїли на хустку паперову зірку, яка мала символізувати вифлеємську, хоч надворі ще ясно світило сонце. Господарі подали ще дещо у пляшках, щоб розігрітися, й коли третя з черги коляда закінчилася, була заряджена збірка.

Вийшовши з хат, повстанці побачили привезені на санях запасові набої, цим разом найбільше гранат. До сотні, привітавши її традиційно-святочним «Христос Раждається!», промовив полковник Коник. Він пояснив друзям місце акції та її необхідність, на закінчення додав кілька завзято-палких слів, і сотня рушила в дорогу.