Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Рани повільно загоювалися, але не знати від чого - чи від пенцакової юшки, чи від натирання самогоном. Сестра Маруся мало говорила, зате ввесь час до кожного усміхалася. Працювала біля двадцяти годин на добу, а їй багато допомагав однією рукою Жук. Повні руки роботи мав і доктор Сян, хоч часто у нього не було відповідних ліків. У вільний час він щось писав біля лямпи або читав грубу медичну книжку. Тоді це читання переривав Гуцул:

- Докторе, що ви там читаєте? Чи не порівнюєте часом анатомію звірят і людей?

- Так. І знайшов дуже велику подібність між мавпою й тобою…

Сестра Маруся була інтелігентною дівчиною. В розмовах із Чумаком часто згадувала Перемиську гімназію. Вона знала багатьох Чумакових друзів - Зенка Прокопа, Петра й Олю Лібовичів, а також братів Косів. У сорок третьому році була разом з Ольгою на курсі телефоністок у Кракові при вулиці Дітля. Видно за кимсь тужила, але її ніхто про це не питав. Вона мала чудову фігуру, гарне личко, карі очі і природно закручене чорне волосся, яке не хотіло лежати в заплетених косах. Виглядала на провокативну красуню-циганочку, але такою не була.

До шпиталя привезли стрільця Карого з відмороженим пальцем на нозі. Він спух і почав ропитися. Маруся відступила йому своє ліжко, а сама приготувала запасовий сінник на долівці й положилася спати. Доктор, якому Маруся дуже подобалася, запропонував їй своє ліжко. Коли вона цю пропозицію відкинула, доктор вмостився біля неї і сказав:

- Добре. Будемо спати на долівці разом.

Маруся не хотіла сперечатися з ним, але одразу лишила доктора, розглянулася по ліжках, де спали поранені, й підійшла до ліжка Чумака.

Збуджений Чумак зажартував:

- Чи маю перегородити ліжко соломинкою? Але побачивши, що сестра виснажена й невиспана, перестав жартувати.

Незважаючи на те, що кожний день тягнувся дуже довго, сім тижнів у цій дірі минули швидко. За цей час сотня рейдувала по лемківських селах і лісах та звела кілька боїв із ворогом, який, використовуючи природний льодовий міст на Сяні, перейшов на територію дій УПА. Один із великих боїв був зведений на самий Йордан, під час Водосвяття на річці в селі Порубах. Того самого дня в бою з ворогом у селі Володж загинули три есбісти.

Біда й Гуцул уже відійшли до сотні, але й далі продовжували сваритися жартома.

Одного вечора до шпиталя завітав командир Громенко - опалений вітрами, з темним лицем, немовби прибув із пляжу. Виглядав задоволений.

- Чи ці «батяри» вас слухаються? - запитав жартома Марусю.

- О, так! Абсолютно! - відповіла та.

Підходячи до кожного пораненого, командир питав його про стан здоров'я, а відтак звернувся до всіх:

- Не забудьте колись пожалуватися вашим матерям, бо тут жалуватися не поможе. Цю печеру я добре знаю, бо в ній пережив двсі найтяжчі місяці в моєму житті.

Він розповідав про останні бої, сипав жартами, а відтак, глянувши на годинника, почав збиратися до відходу. Чумак попрохав командира забрати його до сотні. Громенко глянув на лікаря, й той відразу похитав заперечливо головою.

- Ще ні!

- Чому ні? - запитав піднесеним голосом Чумак. - Друже командир! До цієї діри я прийшов набагато здоровший, як ви з неї вийшли. Там, нагорі, свіже повітря, живиця пахне й життя тече, а тут, у цій печері, я бігме скоро сконаю!

Сміючись, сотенний звернувся до лікаря:

- Докторе, як він не зможе ходити, то я його пришлю «цюпасом» назад.

Командир Громенко ще щось говорив із лікарем, із пораненими друзями й сестрою Марусею, але Чумак уже нічого не чув. Він швиденько вбрав свої зшиті штани, взув чоботи й був готовий у дорогу. Й хоч ніхто на нього не дивився, він ходив поміж ліжками просто, як свічка, демонструючи вправність своїх ніг, але в дійсності вони ще не були цілковито здоровими. Потім попрощався із друзями й подякував за опіку лікареві та сестрі Марусі, яка подала йому пакунок і додала інструкції:

- Змазуй щодня рани цією мастю, але перед тим вимивай водою, яку даю.

Кивнувши головою, Чумак поліз нагору, а за ним сотенний Громенко. Надворі була чудова ніч. Повновидий сліпучий місяць висів над шпиталем, а білий сніг разив очі Чумака, який уже відвик від яскравих кольорів.

- Де квартирує сотня? - спитав Чумак сотенного.

- В селі Волі, - відповів той і поцікавився, чи Чумакові не важко йти.

- Ні! - впевнено сказав Чумак, але збрехав, бо йшлося таки важкувато.

- Як вам подобалася Маруся? - відізвався Громенко. - Правда гарна дівчина?