Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Раптом якийсь відважний капітанчик…у червоній накидці вискочив із доріжки на чисте поле й почав кумедно вимахувати обидвома руками у сторону села. Від цих рухів накидка розпростерлася й надала йому вигляду величезного метелика. Запінившись під люті, капітан верещав несамовито:

- До пшоду! До пшоду!!!

Одначе страх перед упівцями був далеко сильніший від його команди. Ніхто й не думав наступати. Справа кінчилася тим, що «червоний метелик» звалився на землю від повстанської кулі, і його служба комуні урвалася.

Побачивши це, вороги знялися з лінії і дременули навтікача, а їм услід полетіли кулі рою Ґонти, ще збільшуючи швидкість їхніх ніг.

- Знову буде кілка тижнів спокій, - говорили між собою повстанці.

Саме у цьому часі до відділу був призначений новий курінний - командир Байда, перенесений зі штабу команди Рена. Байда - чоловік середнього росту, бльондин, дуже зрівноважений і спокійний, трохи мовчазний. До жартів неохочий, зате дуже любив дисципліну. Признання потверджував легкою усмішкою. Він - колишній командир сотні УПА, оперуючої ще за часів німецької окупації, з якою він пробився через переходячий большевицький фронт. Сам родом із Полтавщини й був старшиною червоної армії, ряди якої залишив іще в 1941 році й пірнув у вир національної боротьби за Україну.

Спостерігаючи збоку командира Байду та його інтелігентну поведінку і знаючи добре дуже низький рівень поведінки старшин червоної армії, було важко повірити в те, що новий курінний вийшов із совєтської школи. Виглядав радше на випускника військової академії Заходу. Говорив дуже доброю й чистою українською мовою і творив своєю особою модерний тип українського старшини. Він перебував по черзі при кожній сотні свого куреня, але найчастіше знаходився при сотні Громенка.

Тим часом навесні 1946 року в Комарницьких лісах біля Перемишля вишколювався другий випуск підстаршин УПА, нараховуючий близько півтори сотні учасників. Усі вони мали за собою довголітній бойовий практичний вишкіл, а тепер доповнювали його теорією.

Правдоподібно, тут прислужився ворогам зрадник Вишинський і переконав їх, що учасники цього підстаршинського вишколу, разом з охоронною чотою не перевищають двох сотень, і тому їх можна легко зліквідувати. Якийсь комік із ворожого штабу запропонував Соломонову розв'язку, а саме - вислати на ліквідацію підстаршинської школи УПА польську підстаршинську школу з Перемишля. Зупинившись на цьому проекті, ворожі пляновики вже чекали на номінації військових заслуг, а комуністична польська преса заздалегідь підготовляла матеріяли про великі успіхи молодих «героїв» із військової підстаршинської школи.

27-го квітня 1946 року ця підстаршинська школа, зміцнена трьома сотнями регулярних військ, вирушила через Знесіння й Зеленку в напрямі Комарницького лісу. Розвідка УПА працювала дуже справно, й із Перемишля прийшла закодована вістка такого змісту: «Приїжджаємо сьогодні в гості - всі чотири». Це означало, що на розташування старшинської школи УПА йде чотириста осіб. Вістку привіз розвідник на спітнілому гуцульському коні, який пригнав сюди безпосередньо з Перемишля.

Командування негайно зарядило гостре бойове поготівля й почало радитися, що робити. Ціллю вишкільного табору не було зводжування будь-яких боїв - треба було якнайкраще вишколити підстаршин. Але в обличчі загрозливої ситуації командування вишкільної сотні вирішило зайняти оборонні становища й чекати на прибуття ворога. Якщо він омине табір, то гонитви за ним не робити.

Після відбуття польових вправ учасники підстаршинської школи, які були кращими вибранцями з усіх сотень УПА Перемищини, відпочивали на оборонних позиціях, жартуючи між собою. Зайняті ними становища пробігали в лісі і прикривалися стовбурами грубих дерев. За яких двадцять кроків ліс кінчався, її починалася довга та вузька галявина. Повстанці очікували появу ворога.

Десь біля 14-ої години почулися голоси поляків, які маршували просто на оборонну лінію упівців. Потім у лісі залунали голосні вигуки. Видко було, що молоді ворожі вишкільники, будучи вихованими на шовіністичній писанині Сєнкєвіча й начинені великими дозами комуністичної пропаганди, йшли дуже певно. Діставшись до узлісся, вони навіть не затрималися на ньому, а відразу почали переходити галявину.

Ворожий відділ мав два прапори: один червоно-білий, а другий - підстаршинської школи. Всі вояки були добре озброєні, несли зі собою кілька польових радіоапаратів, а також, не знати для якої цілі, польову радіостанцію. Підхід ворога, одначе, мав дещо хаотичний характер і виглядав радше на гру сільських хлопців на толоці.