Дяченко Гаврилович - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

["Майже до вечора вагався полковник Триліський і, так не набравшись відваги, наказав повертати назад… Між іншим, цей полковник за Світової війни вважався одним з найхоробріших старшин. Мимоволі дехто жалкував, що немає полковника Омеляновича-Павленка", — таку думку висловив Борис Монкевич].

Таким чином, дивізія, не виконавши завдання, мусіла вертатися. Майже всю ніч провели у зворотній дорозі і тільки на ранок дійшли до містечка Більшівці, що за 5 кілометрів від Галича. Спочивши, дивізія вирушила до Галича, де дістала наказ розташуватись у с. Комарів. Чорний полк — на варті та в роз'їздах.

22 серпня мусів я виїхати до обозу 2-го порядку, щоб приборкати свої немуштрові частини, які з жиру бісилися ["які допускалися грабунків", — уточнив Борис Монкевич].

На південь від Галича цілий день чути було стрілянину — як рушничну, так і кулеметну. Вранці 23 серпня дивізія отримала наказ відходити в напрямі Станіславова. Виявилося, що большевики знову прорвали фронт польських військ біля Маріямполя. Через це весь фронт мусів відступати. До сотень, що були в роз'їздах, вислано зв'язкових з наказом повертатись і йти дорогою на Станіславів.

24 серпня в 11-й годині ранку полк Чорних прийшов до с. Ямниця, де й розташувався. Почався дощ, і зробилося страшне болото. Козаки засумували — в кожного поставало питання, як довго і куди відступатимемо. Ходили чутки, що наше командування вело переговори з Румунами, щоб у найгіршому випадку відступити на їхню територію. Але це нікого не радувало, бо більшість старих Чорних запорожців ще в 1919 році при переході Запорозького корпусу через Бесарабію спробували, чим пахне ця країна, і кожен волів "куди завгодно, щоб тільки не до Циганів".

Пізно ввечері прибули сотні з убезпечення. Наслідки мого перебування В таборі були очевидні — більше як 50 козаків повернулися до сотень.

У цей час 3-й кінний полк [Михайла] Фролова розбив ґуральню у Станіславові, як видно, і Чорні їм помагали, бо ще в дорозі зустрів двох п'яних козаків, що на списові везли поміж кіньми відро спирту до полку. Наказав Я цей спирт вилити їм за комір (Петро Дяченко побив козаків шаблею майже до півсмерті, стверджував Борис Монкевич. -Ред.).

Вночі не обійшлось без тривоги. ["Кулеметники, перепившись, почали стріляти з кулемета. Вартовий старшина наказав грати тривогу, і тут виявилося, що майже ціла дивізія п'яна", — з'ясував причину тривоги Борис Монкевич].

24 серпня весь день простояли в Ямниці. Дощ нарешті перестав, день зробився ясний та соняшний. На фронті незначна стрілянина.

В цей день Українська армія закінчує обсаду Дністра від румунського Кордону до міста Єзуполя і далі по р. Бистриці через Станіславів до Надвірної. Армія ніби замкнула себе у трикутнику, маючи тільки територіальний звязок із Румунією.

25 серпня о годині 10-й ранку дивізія рушила через Станіславів на Тисменицю, де і розташувалася. В місті стояли частини Київської дивізії.

26 серпня до полку приєдналися табори 1-го і 2-го порядку. Разом з ними прибули і сурмачі, яких я вирішив тримати при полку, але не було для них коней. Я наказав забрати коней у всіх "таборитів" — і вже за годину сурмачі вправлялись на конях.

В Українській армії тільки Чорний полк мав своїх сурмачів, майже всі вони — фахівці ще з російської армії.

О 3-й годині [Окрема кінна] дивізія вирушила на м. Нижнів, куди були вислані квартир'єри. Не дійшли ми ще до Нижнева, як прибув командир дивізії. Від нього довідалися, що Нижнів вщерть заповнений військом і для нас там місця немає.

Довго чекали в полі на зміну наказу, нарешті маємо перейти до села Братишева. Прийшли, і тут виявилося, що в селі розмістилася Київська дивізія. Довелося розташуватись у полі. Мало кому це подобалося, бо ночі настали холодні та й земля ще не обсохла після дощів. Лаючись і одночасно жартуючи, козачата, нагодувавши коней, лягли спати.

27 серпня о 4-й ранку Українська армія перейшла в наступ. На фронті чути густу стрілянину. Київська дивізія вже форсувала Дністер. Десь перед полуднем дістали наказ вирушити на Нижнів, куди за годину і прийшли. Розташувалися на майдані.

Командира дивізії викликали до штабу армії. Повернувшись, наказав готуватися до зустрічі командарма. Вистроївшись, дивізія чекала на приїзд. Нарешті він показався на своєму сивенькому коникові, чистокровному арабові зі стайні князя Сангушка, між іншим мій подарунок. Не встиг ще командарм привітатись із полками, як показалось авто, а в ньому — Головний отаман і двоє польських генералів.