Дяченко Гаврилович - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Дійшовши на терен 2-ї сотні, побачив двох муциків (тут: маленькі коні. - Ред.), яких сотня мала ще з Полтави. Полковник Стратилеску, так звався цей комендант, почав пестити цих коненят і просто не міг від них відірватись. При наших оглядинах сподобав мого "араба" Зуха.

Я наказав цих трьох коней прив'язати біля авта полковника Стратилеску. Яке ж було його здивування, коли сотник Гончарів пояснив, що у звичаю козаків є дарувати гостеві все, що він похвалить.

Ще того самого дня румунські застави зникли і біля самого розташування завирував базар. Жиди та селяни доставили все, що нам бракувало, а до того за наказом мого нового приятеля полковника Стратилеску місцевий банк поміняв на дуже корисних умовах наші гроші на румунські.

Від дня арешту полковника Болбочана наш полк не діставав грошей, довелося жити за рахунок селян та з того, що здобули на большевиках.

Треба було зробити більші запаси фуражу та проса, щоб не забракло в дорозі, як повантажимося до вагонів. Полкова каса була майже пуста. Довелося зичити гроші у козаків… Наказав я збірку 1-ї і 2-ї сотень, що свого часу билися з Махновцями. Вистроїлись, маючи свої сідла перед собою. Короткий перегляд подушок і в'юків — і полкова скарбниця збагатилась, а козаки тільки чухали потилиці.

Нарешті підігнали вагони, в які ми посідати, але паротягів не було. Мішок цукру — і паротяги знайшлись. Майже всю дорогу довелося "солодити", щоб їхати далі. В Чернівцях була спроба обеззброїти полк, що мала виконати румунська піхотна сотня, і який же сором — у лаптях. Командир компанії гостро взявся за нас, наробив крику на все місто. Через перекладача я проводив з ним розмову в жартівливому тоні, але Румун, як видно, на жартах не знався, бо дав нам 5 хвилин часу на приготування до здачі зброї, після чого його солдати силою відберуть її у нас. Він уже обеззброював нашу піхоту. Тоді, знову жартом, запитав я Румуна, чи його вже хто обеззброював. Румун знову в крик, що вже минуло 5 хвилин, а зброї не виносять. Я потішив його, що зараз винесуть…

На мій знак сурмач заграв "сполох", і з вагонів вискочили козаки з рушницями, готовими до стрільби, оточили лапотників. Із вагонів виглядали наші важкі кулемети, теж готові до бою. Бідний командир сотні цілковито розгубився і вже без крику просив, щоб не робили йому кривди, бо пропаде кар'єра. Над'їхав і сотник Божко із другим ешелоном, якому я щераз наказав, щоб їхав у повній готовності.

Нарешті Заліщики. Велике було наше здивування, коли ми там дізналися, що весь Запорозький корпус здав зброю і був пограбований Румунами. Виходило, що тільки ми, Чорношличники, не здали зброї і майже нормально відбули подорож. Сміливі завжди мають щастя…

Вперше за довгі місяці наша господарська сотня фасувала все в упорядкованих магазинах. Заімпонувала нам своєю господаркою Галицька армія. Нічого на око, як у нас, а все як належиться, на вагу.

Простояли в Заліщиках три дні. За той час і ми заімпонували місцевому населенню, бо платили, не рахуючи грошей, все на око і залежно від настрою, аж місцевий комендант гарнізону Галицької армії мусів скликати нараду командирів частин і прохав вплинути на козаків і старшин, щоб не розкидалися грішми, бо в цей спосіб вони знецінюють їх і деморалізують населення.

Після трьох днів похідним порядком рушили ми через Радивилів — Почаїв — Вишнівець, наспівши в Ланівці 2 червня 1919 року.

Із Заліщиків полк вирушив у такому складі: командир полку — поручник Петро Дяченко, заступник командира полку — сотник Божко; командир 1-го куреня — поручник [Левко] Балицький, командир 1-ї сотні — хорунжий [Олександр] Богаєвський; командир 2-ї сотні — хорунжий Недригайло; командир 3-ї сотні — хорунжий [Іван] Зуб; командир 4-ї сотні — хорунжий [Гриць] Бурба; командир кулеметної сотні — хорунжий Щербина; командир господарської сотні — поручник [Михайло] Токар; ад'ютант — сотник Бугарін; ординансові старшини — сотник Гончарів і хорунжий [Василь] М'якота; молодші старшини в сотнях — хорунжий [Юрій] Артюшенко, хорунжий [Михайло] Бензик, хорунжий [Хведір] Гаєвський, хорунжий І Михайло] Ключко, хорунжий [Борис] Насонів, хорунжий [Петро] Назаревський, хорунжий Поворозняк, поручник Мі… (?), хорунжий Андрій Отрешко-Арський, хорунжий [Федір] Редька, хорунжий [Кость] Роменський; командир пластунської сотні — хорунжий [Гриць] Плужник і його заступник-хорунжий [Гнат] Стеценко.

Полк мав понад 250 шабель, 8 важких кулеметів з обслугою, з того 4 на ижах і 4 на тачанках. У пластунській сотні — 60 багнетів. Разом понад 500 люду. До Ланівців дійшли без зв'язку з ворогом і там дістали наказ забезпечити південне крило 7-ї Запорозької дивізії. На південь від Ланівців наші патрулі виявили ворожу піхоту. Вимацавши її крила, виправив я сотника Божка із 2-м куренем, щоб в'язав ворога, а сам із 1-м куренем обійшов їх з півдня і атакував у кінному шику.