Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Дуже показовою з цього погляду є історія з сердюцьким ім. отамана Орлика полком, яку І. Мазепа описав так: «Один з таких полків — полк гетьмана Орлика — на початку грудня прибув з Петербургу через Київ до Катеринослава. Це був свого роду «троянський кінь», якого московські більшовики, після відповідної агітаційної підготовки, вислали з Петербургу до Києва, щоб підрити Центральну Раду зсередини. В Києві це помітили й цілий полк «сплавили» до Катеринослава. Пригадую, з якими радісними надіями зустрічали це військо катеринославські українці. Але надії завели. Більшовицька пропаганда так затуманила голови цим «синам України», що коли пізніше дійшло до боротьби з большевиками, вони проголосили нейтралітет і не схотіли битися за українську справу» [985] (862) Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. 1917–1921 — Т. 1. — С. 27. .

Навіть більше, збори полку ухвалили кілька резолюцій, в яких засудили політику Центральної Ради, зокрема у її відносинах з Радянською Росією [986] (863) Звезда (Катеринослав). - 1917. - 9 груд. .

Українська преса в той час намагалася психологічно, ідейно підтримати процес українізації війська, із захопленням повідомляла мало не щодня про повернення в Україну військових частин, вітала українських солдатів, уміщувала безліч резолюцій про підтримку вояками Центральної Ради, її політики. Та невідповідність пропагандистських зусиль та їхніх наслідків чимраз більше впадала в очі будь-якому об'єктивному політикові.

Вимоги щодо українізації Чорноморського флоту (його матроський склад був майже на 80 % українським, а командний, за деякими винятками, російським) до якихось серйозних наслідків також не привели. Щонайбільше на окремих суднах було піднято синьо-жовті прапори [987] (864) Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. — Т. 1. — С. 382–385. .

Були, звичайно, й спроби зламати негативні тенденції, відновити дисципліну, паралізувати деморалізаційний вплив антивоєнних агітаторів на військові формування. Однією з таких спроб стала ініціатива начальника Київської військової округи полковника В. Павленка щодо створення не українізованих, а власне українських частин та надання їм привілейованого становища, з присвоєнням статусу «сердюцьких». (За часів Гетьманщини сердюки, на зразок гвардії, були елітарними частинами української армії. Вони уславили себе обороною Ставища за часів Б. Хмельницького і Батурина за І. Мазепи. Останнє стало причиною того, що Петро І викреслив термін «сердюки» з реєстрів своєї армії і до нього більше не поверталися). З полків, що перебували в Києві, були створені дві сердюцькі дивізії. До 1-ї ввели Богданівський, Полуботківський, Дорошенківський і Георгіївський ім. Богуна полки, при цій же дивізії розпочалось формування «гарматної Михайла Грушевського» бригади, саперної сотні та кінного полку. Командиром дивізії був призначений полковник Ю. Капкан. Командиром 2-ї дивізії став генерал О. Греков [988] (865) Там само. — С. 372. . За деякими даними, сердюцькі дивізії налічували 12 тис. вояків [989] (866) Енциклопедія Українознавства: В 2 т. Париж; Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 1177. . Організація сердюцьких полків дістала ідейну підтримку деяких органів преси. Так, «Робітнича газета», крім офіційної інформації, вмістила низку спеціальних статей, серед яких великі публікації М. Галагана «Сердюки», «Сердюцька дивізія і народна українська армія» тощо [990] (867) Робітнича газета. — 1917. - 23, З0 листоп. .

Але спроби створити дещо подібне до національної гвардії успіху не мали. Як наслідок — В. Павленко був змушений залишити посаду, а сердюцькі полки зрівняли за статусом зі звичайними.

І все ж у порівнянні з потенціалом, на який спирались більшовики, прибічники радянської влади, на кінець листопада — початок грудня 1917 р. на боці Центральної Ради зберігалася загальна перевага як у військових силах в Україні в цілому, так і в конкретних місцях. У політичному центрі краю, в Києві, війська Центральної Ради щонайменше вдвічі переважали озброєні загони (червоногвардійців і солдатів), що підтримували більшовиків, раду робітничих депутатів, ВРК, який продовжував функціонувати. Українізовані частини (близько 16 тис. чоловік) вирішили на користь Центральної Ради суперечку між нею та більшовиками, роззброївши на початку грудня червоногвардійців та їхніх союзників-солдатів і виславши їх за межі України. В операції брали участь 1-ша Сердюцька дивізія (Богданівський, Полуботківський, Дорошенківський та Георгіївський полки), Курінь ім. Т. Шевченка, Курінь смерті, 1-й кінний козацький Вільної України полк і 414-й піший полк [991] (868) Нова Рада. — 1917. - 24 груд. .