Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Генеральний Секретаріат, нарешті, погрожував, що з тими, хто буде виступати проти означеного плану («вороги демократії»), він «уміє боротись», однак нереальність запропонованих заходів була очевидною.

Одночасно з'явився й наказ С. Петлюри українському комісару Північного фронту, згідно з яким заборонялось виконувати будь-які розпорядження Верховного головнокомандуючого М. Криленка {13} 13 Довідка: Криленко Микола Васильович (1885–1938) — радянський державний і партійний діяч. Народився на Смоленщині. Навчаючись на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету, в 1904 р. вступив у більшовицьку партію. В 1909 р. закінчив університет, був на нелегальній партійній роботі, кілька разів заарештовувався, деякий час перебував у еміграції. Вдруге вступив до Петербурзького університету на юридичний факультет, однак державні екзамени склав у 1914 р. екстерном у Харківському університеті, де перебував як адміністративно висланий. В роки імперіалістичної війни — мобілізований до армії, прапорщик. В 1917 р. — голова полкового, дивізійного, армійського комітетів ХІ армії Південно-Західного фронту. Учасник липневих подій в Києві, зазнав арешту. Був обраний членом Всеросійського бюро військових організацій при ЦК РСДРП(б). Учасник Жовтневого збройного повстання в Петрограді, член Петроградського ВРК, делегат ІІ Всеросійського з’їзду рад, обраний членом ВЦВК. Війшов до складу першого радянського уряду як член комітету з військових і морських справ. 9 листопада 1917 р. призначений Верховним головнокомандуючим. Був обраний депутатом Установчих зборів від Південно-Західного й Румунського фронтів. Керував ліквідацією антирадянських заколотів і обороною радянської республіки в перші місяці її існування. Через суперечності у питаннях формування радянської армії у березні 1918 р. залишив посаду, далі працював у сфері організації суду і прокуратури, де займав керівні посади. , що був призначений РНК, пропонувалось посилити українізацію, давати відсіч ворогам УНР і доручалось для «переведення цього в життя вжити тих заходів, які викликаються вашим географічним становищем щодо Петрограду, звідкіль насувається на Україну ця велика небезпека. Треба, щоб ви цю небезпеку спинили біля Петрограду» [979] (856) Народня Воля. — 1917. - 6 груд. . Це вже був не стільки авантюрний, скільки шкідливий демарш. Адже будь-які заходи українізованих частин легко можна було кваліфікувати як виконання наказу С. Петлюри з усіма наслідками, що могли з того випливати.

Низька ж боєздатність українізованих частин не залишала для них жодних шансів на випадок виникнення непорозумінь, збройних сутичок тощо. Нерідко українські частини, які прямували в Україну з фронтів, розташованих далеко від рідних місць, зупиняли, роззброювали, навіть грабували й били. Були то й військові одиниці, що підтримували владу рад, і просто селяни та мешканці міст. Така доля спіткала, зокрема, 1-й Український кінний ім. Тараса Шевченка полк, що сформувався під зиму 1917 р. з українців 14-ї кінної дивізії 12-ї армії Північного фронту, а також український полк, що виділявся з 3-ї кінної російської дивізії у Донбасі [980] (857) Див.: Савченко В. Український рух у російських частинах у 1917 та 1918 рр. //За державність (Каліш). 1934.36.4. — С. 146–151, 157. .

Інші частини, може, й більш організовані, як, наприклад, 14-й стрілецький Залізний полк 40-го корпусу 9-ї армії Румунського фронту, хоч і дісталися в бойовому складі й стані до місць призначення (в даному разі до Одеси), практичної участі в подальших політичних подіях не брали [981] (858) Там само. — С. 151–155. .

Фактично те саме можна сказати і щодо 175-го пішого Батуринського полку 44-ї пішої дивізії 12-ї армії Північного фронту, що єдиний з українських частин цієї армії прорвався на Чернігівщину в район Бахмача [982] (859) Савченко В. Український рух… -С. 69, 70. .

Мало в чому відрізнялася ситуація і з формуваннями, які утворились у тилових гарнізонах із солдатів запасу. Так, 24 листопада до Києва прибули 1-й кінний полк (з Новогеоргієвська) і піхотний полк, сформований з українців Павловського, Ізмайловського, Семеновського і Волинського полків (з Петрограда [983] (860) 1917 год на Киевщине. — С. 407. . Та ці частини також виявились небоєздатними. Так, Петроградський полк їм. Т. Шевченка з початком вирішальних подій у Києві оголосив «нейтралітет» і безслідно зник. А полк з Москви, що їхав «славити визволення України», розпався, ледве витримавши один парад у Києві. Досить швидко головним гаслом переважної маси солдат-українців стало «Додому!» замість попередніх обіцянок боронити українську справу [984] (861) Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. — Т. 1. — С. 201, 257. .