Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Дуже нечисельна частина політично активного українства дотримувався не російської і не німецької орієнтації, а власної, з опорою на власну націю, на власний народ. За оцінкою В. Винниченка, такі погляди були характерними переважно для соціалістичних течій.

Однак, це твердження вірне лише до певної міри.

Так частина УСДРП на чолі з А. Жуком та В. Дорошенком, блокуючись із колишніми "спілчанами" М. Меленевським (Баском) та О. Скоропис-Йолтуховським обрала пронімецьку орієнтацію. Разом з Д. Донцовим, М. Залізняком та іншими діячами українського руху вони реалізували висунуту В. Липинським ще у грудні 1912 р. пропозицію, створивши 4 серпня 1914 р. у Львові Союз визволення України (СВУ) як позапартійне об'єднання [38] (38) Див.: Українське питання в Російській імперії (кінець XIX — початок XX ст.). Колективна наукова монографія в трьох частинах. — Ч. 2. — К., 1999. — С. 406–409. . СВУ виступив за перемогу у війні кайзерівської Німеччини.

У поширеній Союзом відозві "До українського народу в Росії" на Росію покладалася вся відповідальність за розпочату війну, доводилося, що не варто боятись приходу австрійського війська (в ньому сотні тисяч галичан, "Січові стрільці"), яке допоможе стати господарем власної долі, принесе "свободу і волю" і врешті "вільним і незалежним краєм стане Україна в злуці з Австрією" [39] (39) Хрестоматія з історії України. — К., 1993. -С. 173–174. .

Політична програма СВУ була обґрунтована в документі "Наша платформа", вміщеному в першому номері щойно започаткованого журналу "Вісник союзу визволення України".

В результаті розгрому Росії СВУ сподівався домогтися "державної самостійності України" у формі конституційної монархії з демократичним політичним внутрішнім устроєм, однопалатною законодавчою системою, громадянськими мовними і релігійними свободами, самостійною українською церквою.

На українського монарха рекламувався 18-річний представник Габсбургської династії Вільгельм (Василь Вишиваний), що був тоді командиром української сотні, а пізніше став полковником Січових стрільців.

У спеціальному зверненні Союзу "До публічної думки Європи", ряді інших офіційних документів розвивалася думка про необхідність створення української самостійної держави як своєрідного "захисного валу" для Західної Європи від експансіоністської Росії. Разом з тим СВУ не виключав можливості залишення у складі Австро-Угорщини частини етнічних українських територій і в такому разі розраховував на створення осібного автономного краю (коронного краю).

В аналогічних тонах було втримано і «Маніфест Головної Української Ради», утвореної з представників усіх політичних партій Галичини 3 серпня 1914 р. «Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою, — наголошувалось у документі. - І чим більше буде пораженнє Росії, тим швидше вибє година визволення України» [40] (40) Там само. .

Союз визволення України самочинно взяв на себе репрезентацію інтересів Великої України перед зарубіжним світом. «Послами» відбули: до Берліна О.Скоропис-Йолтуховський, Стамбула — М.Меленевський, Софії — Л.Ганкевич, Рима — О.Семенів, Швеції та Норвегії — О.Назарук, Швейцарії — П.Чикаленко.

Центральні держави розглядалися при цьому як дружні, союзні щодо майбутньої Української держави. А відтак СВУ вважав можливим приймати від останніх матеріальну допомогу за умови, що то буде позичка — «майбутній борг майбутньої самостійної держави, який український уряд повинен буде повернути» [41] (41) Скоропис-Йолтуховський О. Мої злочини // Хліборобська Україна. — Зб. 2–4. — Берлін, 1922. — С. 205, 235. .

На кошти австрійського і німецького генеральних штабів СВУ видавав значну кількість літератури, періодики, що поширювалася серед українського населення країн Четверного Союзу, емігрантів та військовополонених. Деякі видання «Союзу», наприклад історичні праці М.Грушевського та географічні твори С.Рудницького виходили німецькою мовою. Крім «Вісника Союзу визволення України» виходили журнали у Відні та Лозанні, цілий ряд газет у таборах військовополонених: «Розсвіт» (Роштат), «Вільне слово» (Зальцведель), «Громадська думка» (Вецляр), «Розвага» (Фрайштадт), «Наш голос» (Йозефштадт).

Робота серед військовополонених українців була однією з важливліших завдань СВУ. Завдяки їй вдалося уже в перший період війни домогтися деякого покращення умов перебування українців в таборах Німеччини та Австро-Угорщини. З часом вдалося сконцентрувати значні маси українців у окремих таборах Фрайштадт і Дуна — Сердатель (Австро-Угорщина) — близько ЗО тисяч; а також Раштат, Зальцведель, Вецляр (Німеччина) — більше 50 тисяч. Туди направлялися вчителі, інструктори з українців-галичан, які відкривали і забезпечували функціонування шкіл грамоти, бібліотек, читалень, курсів української історії та літератури, політичної економії, кооперації, німецької мови, створювали аматорські театри, хори, оркестри. Будувались церкви, засновувались каси взаємодопомоги, відкривались кооперативні крамниці та чайні.