Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

З близько 80 масонських лож Росії десь приблизно 30 розгорнули діяльність в Україні, вкривши регіон сильною, розгалуженою, добре організованою громадсько-політичною організацією. Серед помітних особистостей привертають увагу імена генерал-губернатора Лоріс-Меліхова, відомих юристів Д. Григоровича — Борського і С. Чебакова, членів Державної думи С. Іванова та В. Лозинського, популярного журналіста М. Радченка…

У сферу масонського впливу потрапляли всі скільки-небудь помітні політичні сили українства. Наочний приклад тут — С. Петлюра. В роки Першої російської революції він був членом УСДРП, тяжів до В. Винниченка, тобто до лівого крила партії. Однак, в період реакції С. Петлюра відійшов від українських соціал-демократів, сповідував ліберальні погляди, переїхав на проживання спочатку до Петербурга, а потім до Москви, разом з О. Саліковським з 1912 р. редагував журнал "Украинская жизнь", видання якого, як свідчать мемуаристи й вважають чимало дослідників, здійснювалося за сприяння царського уряду (хоча дехто це заперечує, вважаючи що кошти надходили від українських "Громад" та меценатів). Автори новітніх публікацій вважають, що масонська ініціація С. Петлюри орієнтовно сталася в Петербурзі в 1909–1910 рр. (хоча називається й 1906 р.), а "майстром" (третій градус масонства) він став 1911 р. в Москві [31] (31) Див.: Савченко В. А. Назв. праця. — С. 46, 61; Стрілець В. В. Назв. праця. — С. 61. . Саме це ввело його в коло тих осіб, які набирали ваги в інтелектуальному житті обох російських столиць — Петербурга і Москви: Ф. Щербини, О. Шахматова, М. Ковалевського, М. Славінського, Бодуена де Куртене, М. Бердяєва, С. Мельгунова, Ф. Кокошкіна, А. Шингарьова. Сприяв уведенню С. Петлюри в кампанію відомих вчених, адвокатів, публіцистів — "володарів дум" академік, ліберал, українофіл, масон Ф. Корш.

Не дивно, що "Украинская жизнь" вела лінію на єднання українців ліберального, автономістського спрямування з "широкою російською демократією", яка здебільшого виступала за збереження "єдиної Росії". Часопис "згладжував кути" — з одного боку критикував непримиренних українських радикалів, з іншого — небажання російських лібералів робити кроки назустріч поміркованим українським домаганням.

З початком війни "Украинская жизнь" оперативно вмістила на своїх сторінках декларацію на підтримку українцями російського уряду в боротьбі проти Німеччини й Австро-Угорщини. С. Петлюра закликав захистити спільний дім, доводив, що українцям чужа "австрійська інтрига". В статті "Війна і українці" С. Петлюра запевнив російське суспільство у повній лояльності, кликав до примирення й братерської підтримки російського народу.

Побутує точка зору, що, висловлюючись за підтримку Росії у війні, С. Петлюра вважав, що в такий спосіб можна буде відновити довіру до українців з боку правлячих кіл Російської імперії, досягти порозуміння, а то й союзницьких стосунків між українським народом і російською демократією, покласти початок виходу на новий, у перспективі — рівноправний рівень взаємовідносин між українцями й росіянами. Формування такої політичної платформи безпосередньо пов'язується з масонськими впливами, орієнтацію на Англію і Францію як принципових союзників у майбутньому [32] (32) Див.: Савченко В. А. Назв. праця. — С. 48–49. .

В 1915 р. С. Петлюра був мобілізований на військову службу, потрапив санітаром на Західний фронт. Допомогли масонські "брати" — підшукали престижну й прибуткову посаду спочатку уповноваженого об'єднаного комітету земського й міського союзів (Земгора) по 3-ій армії, а невдовзі — помічника головного інтенданта фронтового постачання продовольства від "Земгора" на Західному фронті. С. Петлюра одяг напіввійськовий френч, за який фронтовики зневажливо називали службовців "земгусарами". Останні ж стали міцною опорою "Прогресивного блоку", масонських, ліберальних, кадетських кіл, які прагнули перехопити у царизму кермо влади.

С. Петлюра міцно осідає в Мінську, перевозить сюди дружину й доньку, відходить від редагування "Украинской жизни…".

З помітних політичних постатей українства дещо окремішно стояв В. Винниченко. Надзвичайно талановитий, найбільш читабельний письменник, плідний, популярний драматург, він, як провідний діяч УСДРП, вів ефективну революційну роботу. Коли виступав на сторінках "Украинской жизни" з різко критичними, викривальними матеріалами. Принципово боронив українські інтереси, викривав імперіалістичну мілітаристську політику уряду. А відтак змушений був жити нелегально, часто змінював прізвища, адреси перебування.