Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

У листі до К. Романова видатний вчений-історик писав: "Практичним політиком я ніколи не був і зовсім марно мої противники стараються звести мою діяльність до політичних мотивів. Часом виступав я у ролі публіциста, висловлюючись з питань поточного життя, однак в цих виступах, як і взагалі в моїй діяльності, не було нічого ні законозлочинного, ні ворожого Росії… Я ніколи не виступав проти Росії і не брав участі в будь-яких виступах проти неї… Керівником українського сепаратизму я не міг бути уже з тієї простої причини, що такої партії серед російських українців не було ніколи. Російське українство, до якого я примикав, найвизначнішим чином відмежовувалося від будь-якого іредентизму, вірило, що українське питання буде розв'язано на українському грунті і покладало свої надії на загальний розвиток в Росії конституційного ладу, національного самовизначення і місцевого самоврядування" [25] (25) «Я никогда не выступал против России». М. С. Грушевский и русские ученые. 1914–1916 гг. // Исторический архив. — 1997. - № 4. — С. 183–184. .

Водночас М. Грушевський категорично відмежовувався від "новоявленого австрофільства" і обіцяв займатися лише історичними дослідженнями.

Дехто українському вченому не зовсім вірив, а дехто готовий був використати його слова в політичних цілях, повернути собі на користь. Так, академік С. Платонов радив Президенту Академії Наук заступитися за М. Грушевського як "за людину, яка сповідує свою невинність" і заступитися "тому саме, що він зважився так відверто й рішуче заперечувати свою ворожість до нашої державності. Його лист свого роду документ, якщо він в ньому говорить про себе неправду, він назавжди загинув у очах друзів і ворогів…" [26] (26) Там само. — С. 186. .

Водночас, у послабленнях для М. Грушевського керівництво Російської Академії Наук вбачало не лише вияви гуманізму й просто справедливості, а й політичні кроки, які здатні вплинути на український рух, настрої його лідерів. Академік О. Шахматов переконував К. К. Романова: "Малоросійська інтелігенція ще не остаточно відсахнулася від Росії тільки тому, що каральні заходи проти українства вона приписує купці політиканів і поганій поінформованості уряду; будь-яке полегшення, що виходить від російського уряду, будь-яке співчуття з боку російського суспільства ця інтелігенція сприйме з глибокою вдячністю; а ця вдячність в багато разів дійсніша, ніж будь-які репресії, для скріплення братських наших уз" [27] (27) Там само. — С. 189. .

Вочевидь, не можна не відзначити, що до лідерів українства у вищих ешелонах великодержавного центру ставилися уважно, вибудовували лінію поведінки щодо них передбачливо, перспективно. Тому, коли М. Грушевський почав "капризувати", доводячи, що в університетській Казані йому і його родині не підходить клімат, шкодячи їх здоров'ю, влітку 1916 р. українському історику дозволили переїхати до Москви. Можна передбачити, що тут було більше турботи не про можливості для наукової роботи вченого, а політичного розрахунку. Не слід забувати, що М. Грушевський задовго до війни був посвячений у масони (дехто називає точну дату вступу у "братство" 1903 р., Париж [28] (28) Крижанівська О. О. Таємні організації в Україні (масонський рух у XVIII — на початку ХХ ст.): Навч. посібник. — К., 1998. — С. 76; Савченко В. А. Симон Петлюра. — Харків, 2002. — С. 61. ), а останні виявляли неабияку активність у концентрації й підготовці сил для змін у Росії, які б не виходили з-під їх контролю. Схоже, що М. Грушевського також завчасно готували до провідної ролі на тій ділянці політичного поля Росії, де він міг бути найефективніше використаний. У всякому разі „масонська біографія” М. Грушевського дає для такого висновку досить вагомі підстави [29] (29) Див.: Крижановська О. О. — Назв. праця. — С. 76–77, 86–92. .

Взагалі "вільні каменярі" працювали в даному напрямку з великим розмахом і чималими здобутками. Масонське братство "Великий Схід Франції") на пропозицію того ж таки М. Грушевського, змінило початкову назву на "іменам Великого Сходу народів Росії" („Великий Схід народів Росії”). На думку ще одного лідера Товариства українських поступовців С. Єфремова це мало підкреслити національну толерантність та федералістські орієнтири масонства [30] (30) Див.: Стрілець В. В. Українська радикально-демократична партія: витоки, ідеологія, організація, діяльність (кінець XIX століття — 1939 рік). — К., 2002. — С. 61. . На час світової війни багато діячів ТУП мали достатньо солідний масонський стаж. Окрім М. Грушевського і С. Єфремова, це Є. Чикаленко, Ф. Штейн гель, Ф. Матушевський, тодішній кадет і майбутній член УПСФ А. Вязлов, кадет М. Василенко. Серед інших в масони були посвячені В. Прокопович і А. Ніковський у Києві, І. Труба та Ю. Павловський — у Катеринославі, К. Товкач, П. Чижевський та Г. Ротмістров — у Полтаві, І. Шраг — у Чернігові. До масонства належали й такі відомі діячі ТУП як О. Саліковський, В. Дурдунівський, Д. Дорошенко і М. Біляшівський1.