Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

27 лютого 1917 р. Бюро ЦК РСДРП випустило маніфест "До всіх громадян Росії", в якому самодержавство в Росії оголошувалось поваленим, а робітники і солдати закликалися до створення тимчасового робітничо-селянського уряду. Останній мав забезпечити охорону завойованих прав народу, встановлення демократичної республіки, запровадження 8-го динного робочого дня, конфіскацію поміщицьких земель і їх передачу селянам, інші демократичні перетворення. Того ж дня в Таврійському палаці зібралися перші делегати від підприємств міста і військових частин, які сформували Раду робітничих і Раду солдатських депутатів, що тут же об'єдналися і почали діяти як орган революційно-демократичної диктатури.

На той час провалилися спроби октябриста М. Родзянка випрохати у Миколи II "уряд довіри" чи "відповідальне міністерство" зі збереженням на троні якщо не чинного монарха, то хоча б будь-кого з Романових. Паралельно свої маневри здійснювали цензові елементи ліберального і центристського спрямування, сили, що їх підтримували з соціалістичного табору (меншовики й есери), які боялися того, щоб революція не зайшла "надто далеко" й кардинально не розв'язала питання про владу.

"Масла у вогонь" додало надіслане Миколою II з Могильова розпорядження про перерву у засіданнях Державної думи 27 лютого (а прем'єр-міністр Голіцин напередодні показував М. Родзинку готовий царський указ про розпуск Думи, дату, під яким глава уряду міг поставити на свій розсуд і в будь-який момент обнародувати документ).

Не зважаючись іще на відкриту конфронтацію з самодержавством, думці вирішили вважати Думу такою, що "не функціонує". Водночас парламентарів запросили 27 лютого на приватне засідання — натяк на непокору. Після гарячої дискусії на пропозицію представників "Прогресивного блока" на чолі з П. Мілюковим було ухвалено створити "Тимчасовий комітет членів Державної думи для наведення порядку і для стосунків з особами й установами". Гадається, варто наголосити на повній назві новоутворення, оскільки та, що закріпилася й широко вживана в історіографії неначебто для зручності "Тимчасовий комітет Державної думи" — вуалює його справжню мету. Це аж ніяк не поглиблення революції, а, навпаки — "наведення порядку" і підведення (законних — Думських!) підстав під угодовство з попередньою владою — "для стосунків з особами і установами".

Власне, те ж підтверджує й прийнята 1 березня постанова комітету. В ній, зокрема, говорилося: "Тимчасовий комітет членів Державної думи з метою відвернення анархії і для відновлення громадянського спокою після повалення старого державного ладу ухвалив: створити аж до скликання Установчих зборів, які мають визначити форму правління Російської держави, урядову владу, створивши для цього Тимчасову громадську Раду міністрів" [19] (19) Цит. за: Бурджалов 3. Н. Назв, праця. — С. З 11. .

Безумовно, це була спроба повернути події в колію, визначену представниками "змови у верхах", які на якісь тиждень-два "не встигли" реалізувати плани, що виношувались і кристалізувались за масонськими лаштунками.

З одного боку, в згаданій постанові констатувався факт "повалення старого державного ладу". Однак під останнім абсолютно визначено розумілася не ліквідація монархії як політичної системи, а лише усунення старої влади, що опинилася в руках "темних", "распутінських" сил. Тому, з іншого боку, новий уряд створювався для "відвернення анархії" та відновлення "громадського спокою".

Уже в той момент дедалі ясніше ставало, що без підтримки, принаймні без лояльного ставлення Петроградської ради розраховувати на те, що уряд виявиться впливовим, просто матиме скільки-небудь твердий грунт під ногами, просто не можна було. Отже в коаліції, створюваній лібералами, бажаною була участь трудовиків, меншовиків, есерів. Останні самі йшли назустріч кадетам, надаючи новостворюваним державним структурам видимості широти представництва, єдності суспільних порухів і додаткової легітимності претензій на владні функції.

Водночас соціалісти-угодовці поквапилися направити своїх представників і до Ради робітничих і солдатських депутатів, де, скориставшись своєю перевагою, взяли цей орган під свій контроль. Тобто, за будь-яких комбінацій в перспективі мало забезпечитися домінування сил, які політично тяжіли до ліберального табору.

Виконком Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів і Тимчасовий комітет державної думи оперативно вступили в переговори з приводу формування Тимчасового уряду. Звичайно, це був ще один доказ усвідомлення політичними силами реальності перемоги над самодержавством. Однак при тому, принаймні — номінально, при владі залишався глава старого режиму — імператор Миколи II. Немаловажним, більше того тривожним і небезпечним могло стати те, що він же був Верховним головнокомандуючим збройними силами і перебував у розташуванні війни — у Ставці в Могилеві. А військовики, як відомо, присягали на вірність цареві й Вітчизні…