Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Всім своїм тягарем світова війна лягла передусім на плечі трудящих.

Мобілізовані на фронт мільйони солдатів перетворювались на "гарматне м'ясо", поневірялися у незнаній ніколи раніше окопній війні, масово гинули в боях, від ран і епідемій.

В умовах військового часу досить швидко були відібрані завоювання робітників, досягнуті за попередні десятиліття страйкової й революційної боротьби. Робочий день знову зріс і досягав 15–16 годин на добу. Реальна заробітна плата неухильно знижувалась, невпинно зростав травматизм. Власники підприємств домоглися від уряду скасування обмежень на використання жіночої і дитячої праці. У складі промислових робітників України чисельність жінок і підлітків за 1914–1916 рр. збільшилась утричі і досягла 218 тис.

Намагаючись не дати занепасти Донбасу — єдиній великій базі постачання паливом і промисловою продукцією взагалі, власті завезли сюди велику кількість чорноробів із середньоазіатського регіону і навіть з Китаю (кулі). За їх некваліфіковану працю оплата була дійсно злиденною.

Залишаючись без основних працівників-годувальників, без тяглової сили і реманенту, дедалі більших лихоліть зазнавали сільські жителі. Переміщення фронту зруйнувало величезні простори Правобережжя України. Селяни прифронтової смуги часто відривались від сільськогосподарських робіт на укріплення лінії фронту — риття окопів. Цю повинність треба було відбувати з власною робочою худобою.

Робітники, солдати, селяни дедалі виразніше відчували подихи голоду, нагромаджували протестні почуття, що живили соціальне напруження.

З року в рік піднімалася хвиля непокори, заворушень як стихійних, так і зорганізованих різними антиурядовими партіями і організаціями — від ліворадикальних (анархісти, більшовики) до ліберальних (кадети). Особливу стійкість і наполегливість виявляли більшовики. Не менше за інших зазнаючи репресій і переслідувань, вони раз-у-раз знаходили в собі сили для відродження підпільних організацій і налагодження роботи в масах.

Страйкова боротьба пролетаріату, що з початком світової війни дещо затихла, згодом поступово активізувалася, набрала значних масштабів. У 1915 р. в Україні відбулося 113 страйків, в яких взяло участь 48 тис. робітників. У 1916 кількість страйків зросла до 218, а страйкарів — до 193 тис. Протягом перших двох місяців 1917 р. в Україні сталося 50 страйків, в яких брало участь понад 40 тис. пролетарів [9] (9) Історія України. — С. 209. .

У робітничому русі значної популярності набули соціально-економічні та політичні гасла, висунуті партіями соціалістичного спрямування.

Наростали й селянські виступи, частішали розгроми і підпали поміщицьких маєтків та економій. Всього за час війни в Україні стався 161 селянський виступ.

Посилювалися антивоєнні, антиурядові настрої і в солдатському середовищі, в тому числі і серед військовослужбовців Південно-Західного та Румунського фронтів і залог, дислокованих в Україні. Звичним явищем стали відмови солдат виконувати команди начальства, ширилося братання на фронті як вияв стихійного протесту проти продовження війни. Восени 1916 р. відбулися солдатські повстання в Харкові, Кременчуці, Жмеринці, низці полків Південно-Західного фронту.

Антивоєнні, антиурядові настрої дедалі охоплювали й інтелігенцію, особливо студентство, які все частіше вдавалися до акцій громадянської непокори.

Беручи участь практично у всіх потоках революційного руху, українство водночас накопичувало національно-визвольну енергію, уже ясно усвідомлювало, що без активізації національної боротьби неможливо розв'язати українське питання. Адже прямо зацікавленої в тому політичної сили, окрім самих українців, просто не існувало.

Національно-визвольна боротьба, суспільний рух в Україні могутнім потоком вливалися в єдине русло загальноросійської боротьби проти самодержавства. Набираючи дедалі більших масштабів і гостроти в умовах кризи існуючого ладу, боротьба ця все органічніше впліталася в загальноросійські процеси, що з початку 1917 р. досить форсовано перейшли у нову фазу.

Радикальні сили, передусім більшовики, заздалегідь готувалися до відзначення роковин "кривавої неділі" страйками, мітингами й демонстраціями. На заклик Російського бюро ЦК і Петербурзького комітету РСДРП 9 січня 1917 р. в столиці відбувся найбільший з початку війни страйк. За даними департаменту поліції того дня на 114 підприємствах страйкувало 144675 робітників, а за партійними повідомленнями ця цифра сягала 300 тис. [10] (10) Большевики в годы империалистической войны 1914 — февраль 1917: Сб. документов местных партийных организаций. — М., 1939.-С. 161. У Москві на 51 підприємстві припинили роботу 45 тис. робітників.