Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

Однак, коли місцеві партійні діячі намагались віднайти такий варіант конституювання КП(б)У, який би не давав окупантам жодного приводу звинуватити створювану організацію у порушенні умов Брестського миру і, водночас, створював передумови для ведення бодай у чомусь незалежної політики (а вона була абсолютною необхідністю для ініціювання боротьби з окупантами і гетьманатом), такий підхід лише засуджувався, оголошувався щонайменше помилковим.

Інакше говорячи, до проблем партійного будівництва підходили лише з позицій загальнобільшовицького центру, навіть не намагаючись поставити питання про їх погодження з українським інтересом, настроями, прагненнями народу, що потрапив у відчайдушну ситуацію й не міг миритися зі вчиненою наругою, стихійно піднімався на боротьбу. Ніхто не прагнув заглибитися в мотивацію поглядів і дій таких чесних і безмежно відданих комуністичній ідеї, справі соціалістичної революції особистостей, як М. Скрипник, Г. Пятаков, Є. Бош, В. Затонський, Я. Гамарник, Ю. Коцюбинський, С. Косіор та ін.

Тому принципово важливо підійти до непростої сторінки вітчизняної історії без найменшого упередження, спробувати виявити максимум розуміння при оцінці благородних прагнень справжніх романтиків і лицарів революції. Певні зрушення тут позначилися лише в часи пізньої горбачовської перебудови [475], однак надалі процес загальмувався, лише зрідка нагадуючи про себе поодинокими публікаціями [476].

А без реалізації позначеного підходу, гадається, взагалі важко, а то й зовсім неможливо, осягнути сутність багатьох ключових подій 1918 і наступних років, віднайти справжнє місце діяльності більшовиків України в загальноросійських і регіональних процесах.

Для зміцнення більшовицьких організацій і активізації партійної роботи в умовах гетьманського підпілля надзвичайно важливе значення мала Всеукраїнська партійна нарада, скликана 26 травня 1918 р. з ініціативи Київського комітету РСДРП(б). Скориставшись проведенням у Києві з’їзду профспілок, делегати-комуністи та інші представники більшовицьких організацій (всього близько 70 чоловік) провели нараду, на якій було представлено 12 міст (Київ, Харків, Катеринослав, Чернігів, Одеса, Полтава, Кременчук, Прилуки, Кам’янське, Ходорков, Богуслав, Гомель). Було розглянуто доповіді з місць, питання про скликання Всеукраїнської партконференції, обрано Тимчасовий Всеукраїнський комітет робітничої Комуністичної партії. До його складу ввійшли: М. Майоров (голова), Л. Картвелішвілі, О. Пирогов, М. Реут, І. Амосов, С. Хлівний [477]. Члени комітету побували у місцевих парторганізаціях, де інформували про нараду, майбутній з’їзд. У червні комітет налагодив зв’язки з Оргбюро, створеним у Таганрозі, координував з ним підготовчу роботу щодо скликання форуму.

Спільними зусиллями обидва центри змогли налагодити зв’язки з більшістю підпільних партійних організацій, сконсолідували їх.

Незважаючи на труднощі нелегальної діяльності, постійні переслідування з боку німецько-австрійських та гетьманських властей на липень 1918 р. в Україні була створена розгалужена мережа підпільних більшовицьких організацій. Відновили роботу або були створені 50 партійних комітетів, у тому числі 2 — губернських, 15 — міських, 24 — районних і підрайонних, 10 — повітових. Всього діяло 208 первинних парторганізацій, в тому числі 129 — у промислових містах і районах, 79 — у сільській місцевості [478].

Це була вже досить могутня сила, яка могла ще більше примножитись, перетворюючись у цілість, моноліт.

Розвитку процесів партійного будівництва в Україні великого значення надавали ЦК РКП(б), особисто В. Ленін. Вони були добре поінформовані про всі найважливіші події в цій галузі, докладали зусиль, щоб вплинути на зміст і характер схвалюваних рішень, сутність здійснюваних кроків. Їх, очевидно, непокоїло прагнення до створення осібної парторганізації в Україні. На засіданні Центрального Комітету 3 травня 1918 р. було ухвалено резолюцію „Про ставлення ЦК до виділення Української Комуністичної партії (дві резолюції) [479]. У пропонованому записі згаданого засідання передано зміст резолюції Таганрозької наради про утворення КП(б)У: „…Попередньо вирішено питання про створення окремої Української Комуністичної партії, остаточне рішення надано конференції від 20 червня” і зазначено, що з цього приводу прийнято дві резолюції, котрі не підлягають розголошенню. Під „конференцією від 20 червня” мався на увазі форум партійних комуністичних організацій України, що пізніше конституюватиметься як з’їзд.