Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

Члени УНС — українські есери, спілчани та соціал-демократи зв'язалися з полком Січових стрільців у Білій Церкві, які були незадоволені русифікаторською реакційною політикою генерала П. Скоропадського і заявляли, що віддають себе у розпорядження Національниого союзу; подали звістку про можливість повстання війську, що перебувало на фронті на Чернігівщині та на Харківщині, і, використовуючи авторитет цих організацій і Національниого союзу зокрема, прихилили його на свій бік; залучили до активної участі в підготовці повстання залізничників; почали обчислювати військові сили, які могли перейти на бік повстанців, зважувати можливу позитивну роль у повстанні робітників-залізничників і їхніх дружин, утворених для охорони залізниць, підраховувати кошти, що були необхідні для повстання — оцінювати всі «за» і «проти».

Кінцевий план повстання розробили представники Січових стрільців (Є. Коновалець та А. Мельник) і залізничників (А. Макаренко та генерал О. Осецький). План був затверджений Центральними Комітетами УСДРП та УПСР (центральної течії).

Осторонь цього плану залишались соціалісги-федералісти. Для того, щоб переконати їх у необхідності збройного виступу, значному ступені його підготовленості, було вирішено скликати приватне зібрання представників від партій соціалістів-революціонерів, соціал-демократів, соціалістів-самостійників і соціалістів-федералістів. Однак соціалісти-федералісти гостро розкритикували ідею повстання, поставилися до можливості його успіху з таким обуренням і недовірою, що годі було й думати про їх прилучення до організаційного повстанського ядра. Соціал-демократ В. Садовський став на бік соціалістів-федералістів. Спроби В. Винниченка і М. Шаповала переконати в необхідності повстання та його успіхові виявились марними.

В. Винниченко пізніше згадував, як він намагався переломити настрої партійних функціонерів — «газетних людей». «Наш обов'язок, — доводив він, — був виступати проти всіх ворогів працюючих українських мас, бо ми самі були винні в тому, що ці вороги катують їх. Тоді маси наочно побачуть, що українська ідея не стоїть у суперечності з соціальними інтересами мас і що то іменно українці виступили на бій з німцями, панами й гетьманщиною за трудовий народ. І хай не вдасться повстання, але ми реабілітуємо себе перед нашими трудовими клясами, ми своєю «фантастикою» реально покажемо їм, що ми не тільки можемо приводити німців та панів, але й бити їх, і жертвувати, коли треба, своїм життям за свій народ. І це враження (чи з успіхом справи, чи без успіху) в масах лишиться. І слово «Україна» стане близьким і своїм для тих, кого ми від нього самі одвернули своєю шкодливою політикою» [732].

Однак жодні аргументи були не спроможні змусити противників радикальних дій змінити свої погляди.

Налякані можливістю організації повстання за їхніми спинами, есефи почали навіть вживати заходів до попередження і дезорганізації його. Єдиний національний фронт, для утворення якого було так багато докладено зусиль, здавалося, розвалювався в найвирішальніший момент. Реальною була й небезпека передчасного розтаємничення змови і арешту її керівників. Гетьманські шпигуни вже довідались про заходи з підготовки повстання, і Національний союз опинився перед загрозою розгрому. Соціаліст-федераліст М. Кушнір за дорученням партії відверто поставив на зборах Союзу провокаційне запитання: чи дійсно, мовляв, у складі Національниого союзу авантюристи організовують повстання? Містом поширюються подібні чутки, говорив він, і Національний союз повинен недвозначно заявити про своє ставлення до них. А саме: УНС має рішуче відкинути думку про можливість повстання і засудити ті організації й окремих осіб, які штовхають населення на цей небезпечний і шкідливий шлях.

Революційній частині Союзу довелося після цього вдати, нібито вона «кається» й дійсно нічого не буде робити без згоди есефів. 9 листопада Національний Cоюз ухвалив постанову, яка була передана Українським Телеграфним Агентством: «Зважаючи на те, що під впливом останніх подій в громадянських колах поширюються чутки про якісь наміри УНС що-до зміни тактики в напрямі активних виступів, Головна Рада УНС заявляє, що чутки про зміну тактики Національниим союзом не мають підстав; зазначені питання в Головній Раді не виникали. Головна Рада прохає все громадянство приняти до уваги лише постанови УНС, відкидаючи всякі чутки, котрі ширяться з метою знервувати громадянство і внести дезорганізацію, яку використовують на шкоду українській справі» [733].