Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

Відповідаючи численним звинуваченням на адресу запровадженого ладу й уряду як „неукраїнських”, ворожих Україні, у спеціальній заяві кабінету міністрів, поширеній 10 травня 1918 р., наголошувалося, що П. Скоропадський не прагне стати самодержцем, що через гетьманство реалізуються ідеї незалежної та вільної України в історичній національно-державній формі. Уряд обіцяв зміцнювати державність, турбуватися про розвиток української культури, забезпечувати права національної мови [525].

Гетьман намагався підкреслено демонструвати відродження давніх козацьких традицій. З огляду на це, роль головного символу гетьманської влади мав виконати герб — “козак з мушкетом”. На виконаній відомим графіком Г.Нарбутом державній печатці були поєднані “козак з мушкетом” і тризуб. Новим державним прапором України стало полотнище з синьої й жовтої смуг, а в центрі було зображення золотого тризуба з хрестом.

Однак нічим не можна було прикрити антидемократизму соціального курсу Української Держави. Тут її керівництво чинило, як мовиться, напряму, в інтересах ліберальних та консервативних верств. У травні 1918 р. гетьман призначив замість губернських комісарів губерніальних старост. Згодом з’явився наказ Ф.Лизогуба “Про усунення від посад повітових комісарів і помічників та заміну їх повітовими старостами” [526].

П. Скоропадський прагнув залучити до роботи талановитих висококваліфікованих досвідчених фахівців і, водночас, особисто відданих режиму та йому самому. З 2 по 10 червня 1918 р. було проведено прийняття присяги на вірність Гетьманату та його керівнику. Вона проходила згідно статей закону “Про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу на вірність Українській державі” від 30 травня 1918 р. у всіх державних установах України. Тих хто відмовлявся її прийняти, звільняли з державної та військової служби [527]. Керівництво гетьманату виділило значні кошти на оплату праці державних службовців. Були затверджені 14 класів і рангів посад, згідно яких визначалися розміри річного утримання цих службовців.

Перед гетьманським режимом гостро стояло завдання впорядкування відносин з земствами та міськими думами. В першу чергу слід було визначити їх роль та функції у новій державі. З цією метою при міністерстві внутрішніх справ створили “Комісію для перегляду закону про організацію земського самоврядування” та “Комісію діячів міського самоврядування”. Їх очолили відомий земський діяч, князь О.Голіцин та колишній голова Київської міської думи І.Дяков [528]. Слід було також обмежити свавілля губернських старост, які без будь-яких підстав часто заарештовували земських діячів. Цю функцію було покладено на департамент місцевого самоврядування при міністерстві внутрішніх справ, який очолював В.Сціпіон. На початку червня департамент направив на місця спеціальні циркуляри, якими керівникам губерній заборонялося заарештовувати представників земських органів без відповідної санкції міністерства [529].

29 червня 1918 р. гетьман ухвалив закон “Про надання губернським старостам права розпускати волосні земські зібрання та управи”, в якому визначалися умови припинення діяльності земств. Замість розпущених органів самоврядування губернські старости тимчасово призначали волосні ради у складі 3–5 осіб [530].

У вересні 1918 р. гетьман скасував постанову Тимчасового уряду від 21 травня 1917 р. про губернських та повітових гласних і прийняв власний закон і правила проведення виборів. Усіх гласних передбачалося обирати таємним голосуванням терміном на три роки. Всіх виборців поділяли на три виборчі курії: 1) платники вищих ставок податків, а також особи з вищою освітою та ті, хто володіють землею і ведуть власне господарство; 2) платники середніх податків; 3) решта платників [531]. У жовтні 1918 р. Скоропадський ухвалив закон про ліквідацію волосних земств.

Основні напрями внутрішньої політики Української держави затверджувала Рада міністрів. Відтак від її персонального складу та політичних поглядів залежав внутрішньополітичний курс держави. Переважна більшість міністрів та і сам гетьман були прихильниками твердої, навіть жорсткої влади в Україні. Зважаючи також на нестабільність ситуації, вони робили особливий акцент на створенні й налагодженні функціонування мережі силових структур, репресивного апарату.

Нова влада змушена була долати правовий вакуум, який, щоправда вона сама ж і створила, скасувавши все демократичне законодавство Центральної Ради. Тому Рада міністрів, яка зосереджувала в своїх руках виконавчу, законодавчу та судову владу і була підзвітною тільки П. Скоропадському, активно використовувала законодавчі акти царської Росії та Тимчасового уряду. Зокрема, саме російське імперське законодавство склало підвалини охоронної політики Гетьманату. П. Скоропадський та голова Ради міністрів і одночасно міністр внутрішніх справ Ф. Лизогуб були противниками військової доктрини Центральної Ради про міліційну систему побудови збройних сил. Тому з другої половини травня 1918 р. вони розпочинають створювати спеціальні збройні підрозділи, що підпорядковувалися безпосередньо гетьманові.