Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

Коли навесні 1920 р. в Україні йшов інтенсивний процес встановлення радянської влади, чимало борьбистів за власним почином почали переходити до лав КП(б)У.

Звісно, не можна не враховувати, що між борьбистами і більшовиками існували й серйозні розбіжності. Так, лідери борьбистів М. Качинський, М. Алексеєв, Є. Терлецький, визнаючи радянську владу, відверто протиставляли диктатурі пролетаріату «диктатуру трудящих, трудових класів». Вони також засуджували підпорядкування наркоматів УСРР московському центру тощо. Але це не заважало їм проводити політику на об'єднання з більшовиками.

3 березня 1920 р. ЦК КП(б)У в присутності членів ЦК партії лівих борьбистів Є. Терлецького і В. Смолякова розглянув питання про подальші стосунки цих двох партій і вирішив ввести представника борьбистів до складу Раднаркому України, при умові, що партія борьбистів буде брати активну участь в радянському будівництві. Тим самим партія борьбистів ставала «правлячою, радянською».

Тому цілком закономірно, що саме навесні 1920 р. в середовищі борьбистів, особливо їх лівої верхівки, значно поширилися погляди на те, що вже настав час для об'єднання з більшовиками, здійснивши при цьому ліквідацію своєї партії на основі її «саморозпуску», та організованого вступу до КП(б)У.

Звичайно, остання чутливо й гнучко реагувала на такі тенденції. На IV конференції КП(б)У Х. Раковський, доповнюючи доповідача Я. Яковлєва (Епштейна), наголосив, що, на відміну від боротьбистів, у борьбистів відсутнє міцне антирадянське праве крило, вони не претендують на виняткову роль своєї організації. У прийнятій конференцією резолюції містився заклик до борьбистів рішуче рвати з народницьким минулим і переходити на комуністичну платформу [296].

Це було по суті запрошення до вступу в КП(б)У. Уже в квітні 1920 р. в керівних колах борьбистів почалося жваве обговорення питання: входити, чи ні, до лав КП(б)У, що значно прискорило внутрішню диференціацію серед борьбистів, різко посилило ліве крило партії, яке розгорнуло кампанію за самоліквідацію партії і вступу до КП(б)У.

25 квітня відбулася Рада УПЛСР(б), яка констатувала, що беручи активну участь у соціалістичній революції, партія і в програмному, і в тактичному відношеннях все ближче підходила до КП(б)У. За таких умов, на думку учасників Ради, конкуренція двох радянських партій ставала дедалі шкідливою для справи соціалістичної революції, а будь-яка спроба створення паралельного комуністичного центру трактувалася як «контрреволюційна» [297]. Відтак одностайно було вирішено питання про «необхідність самоліквідації партії» і взято курс на підготовку вступу до КП(б)У. В постанові Ради партії підкреслювалося, що: «в процесі революції соціалістичне народництво не тільки зазнало організаційного краху, але й остаточно втратило свою ідеологічну програмну єдність». Разом з тим Рада вказувала на велике зростання впливу КП(б)У серед трудового селянства, вбачала саме в цьому головну вимогу для курсу партії на самоліквідацію й вступу до партії більшовиків [298].

Рада партії запропонувала розглянути це питання у всіх місцевих парторганізаціях. Розгорнулася широка дискусія. ЦК розіслав циркулярний лист до всіх губпарткомів, в якому наполягав на необхідності самоліквідації і вступу до КП(б)У. При цьому ЦК партії борьбистів пропонував місцевим парторганізаціям підтримати рішення Ради.

Хоча в місцевих партійних організаціях таке рішення не знайшло одностайної підтримки, привело подекуди, навіть, до серйозного спротиву [299], більшість ЦК наполягла таки на своєму. Останнім кроком на шляху самоліквідації партії борьбистів став IV з'їзд УПЛСР (борьбистів), який відбувся 15–18 липня 1920 р. в Харкові. На з'їзд прибули 82 делегати від парторганізацій Харківської, Катеринославської, Донецької, Полтавської, Чернігівської, Одеської, Миколаївської, а також Києва та Поділля [300].

На з'їзді з доповіддю виступив один з лідерів лівих борьбистів М. Алексеєв, який зазначив, що «довгим був шлях від партії Керенського до постановки питання про злиття з комуністами-більшо- виками». Зробивши докладний аналіз історії розвитку партії лівих есерів від дрібнобуржуазної революційності до комуністичних поглядів, він переконливо довів необхідність саме тепер ліквідувати свою партію і дружньо влитися до КП(б)У. Доповідач відзначив, що спочатку з ініціативою про злиття партії виступив ЦК партії, але незабаром цю точку зору підтримала «зустрічна комуністична течія партійних низів», і точка зору про злиття УПЛСР з КП(б)У стала тепер «загальнопартійною» [301].