Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

Рішення КП(б)У і УКП(б) почали втілюватись у життя. Орган ЦК КП(б)У «Комуніст» 27 березня 1920 р. повідомив про саморозпуск партії боротьбистів і запропонував усім її членам вступати до своїх лав.

На місцях створювалися спеціальні комісії з представників УКП(б) і КП(б)У з метою проведення цього рішення в життя [285]. Точних даних про кількість членів УКП(б), які перейшли до КП(б)У, немає. На ХІІ з'їзді РКП(б) у 1925 р. М. Скрипник у своїй доповіді назвав цифру 4 тисячі чоловік [286]. І хоча в історіографії висловлюються сумніви щодо наведених відомостей [287], гадається вони не мають під собою переконливої аргументації, побудовані більшою мірою на припущеннях. А відтак, як орієнтир, дані М. Скрипника видаються загалом прийнятними, вірогідними. Адже на VI конференції КП(б)У в грудні 1921 р. Г. Петровський зазначив у своїй доповіді, що лише на відповідальних посадах в КП(б)У та державному апараті працювало 554 колишніх члени УКП(б) [288]. І це після партійної чистки, в ході якої з рядів КП(б)У було виключено 22,5 % членів.

Зважаючи також на тогочасну міжпартійну ситуацію, можна впевнено стверджувати, що більшовики нізащо не допустили б таких пропорцій у керівництві, за яких вихідці з партії учорашніх конкурентів, якщо не в повному складі, то дуже високим, переважаючим більшовиків (навіть відносно) відсотком щодо загальної чисельності були б представлені у політико-державному проводі. Та й тактика КП(б)У у своїй глибинній суті була спрямована на те, щоб привернути на свій бік низи боротьбистів, відірвати їх від верхівки, якій абсолютної довіри не було, а до значної частини з них ставилися з чималою підозрою.

Звичайно, були й ті, хто користувався високим авторитетом та повагою. У складі тимчасового ЦК КП(б)У (обраний на конференції був, як відомо, розпущений), затвердженому 5 квітня ЦК РКП(Б), з 13 членів двоє (В. Блакитний і О. Шумський) належали до недавнього керівництва УКП(б). О. Шумський 15 квітня 1920 р. був обраний до Політбюро і Оргбюро ЦК КП(б)У [289]. В. Блакитний завідував у Центральному Комітеті відділом по роботі на селі.

До складу губернських і повітових комітетів КП(б)У за цією ж директивою вводилося по два колишніх боротьбисти. Один із них завідував відділом по роботі на селі і вважався заступником голови комітету, а другий завідував відділом просвіти [290].

Після зникнення як єдиного цілого УКП(б) з політичної арени І. Майстренко виділив чотири наступні групи.

Перша: «Прийняття до КП(б)У чотирьох тисяч боротьбистів — це був високоідейний революційний елемент, який у більшовицькій партії відразу посів провідні становища. Навіть і після того, як цей елемент «розігнали», багато з цих людей залишилося на видатних постах в центрі і на місцях. Саме цей елемент дав можливість КП(б)У переключитися в 20-х роках на українізацію. Взагалі боротьбисти дуже посилили склад КП(б)У і сприяли зростові її кадрів та наближенню їх до української дійсності», а також «відігравали в КП(б)У і в УРСР видатну роль аж до чистки 1933 року» [291].

Друга частина, близько 3 тис. осіб, перейшла незабаром до УКП (укапістів).

Третя, значно більша частина (майже половина) переважно рядових членів партії на місцях, просто припинила активну політичну діяльність, хоч і зоставалась прибічниками радянської влади.

Четверта, незначна частина колишніх боротьбистів, продовжувала свою діяльність окремими групками і в часи радянсько-польської війни займала антирадянські позиції, потрапивши як ватажок «куркульського бандитизму» в поле зору чекістів і зазнавши репресій [292].

Разом із тим, сучасні дослідники партійної історії зазначають, що поширені уяви про те, що охоронні органи зіграли значну роль у ліквідації УКП(б), не відповідають дійсності. Подібні факти в той момент були одиничними, а значна частина боротьбистів, навпаки, стали активними співробітниками ЧК [293].

Дуже близькою до КП(б)У була й Українська партія лівих есерів борьбистів — УПЛСР(б). її ідейні засади не мали таких різких відмін від більшовицьких, як у боротьбистів. Члени цієї організації тягнулися до КП(б)У, вступали в коаліційні радянські органи [294].

Відомо, що борьбисти зіграли значну роль у спільній з більшовиками боротьбі проти денікінщини за відновлення радянської влади в Україні. Вони керували багатьма збройними повстансько- партизанськими загонами, особливо на Півдні України, входили до лав Червоної армії. Так, борьбисти керували значними за чисельністю партизанськими загонами в кількох повітах Катеринославської і Харківської губерній, а також — на Одещині та Херсонщині. Відомо, що борьбисти зіграли велику роль у створенні та діяльності Баштанської республіки, а також у Висунському повстанні, де був створений Раднарком на чолі з борьбистом Ф. Юхименком, який незабаром всупив до партії більшовиків [295].