Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

Через брак архівних матеріалів, спираючись головно на більшовицькі видання, а також на мемуаристику, де з названої проблеми висловлювалося багато суб'єктивних і суперечливих думок, важко з'ясувати справжні тогочасні настрої стрілецтва, яке в черговий раз без його згоди змусили перейти з одного ворожого табору до іншого.

Для прикладу, Н. Гірняк, критикуючи договір з Добрармією, прагнув водночас усіляко довести, нібито угода із більшовиками була значно прийнятливішою та доцільнішою, а її укладення підтримала більшість галичан. При цьому він намагався переконати, що «ми ні на хвилину не допускали думки про компроміс з чужою та ворожою… більшовицькою ідеологією», що ревкомівці навіть «не збиралися грати в їхню дудку», а вели «дуже небезпечну ризиковану гру», зберігаючи армію для подальших змагань [89].

Насправді ж договір із більшовиками, як і з Дешкіним, був укладений таємно та без відома і згоди маси вояцтва. Його оприлюднили на віче 1 січня 1920 р. у Вінниці й зробили це головним чином для того, щоб публічно задекларувати відданість новому союзникові.

Мемуаристи докладно переоповідають про «переживання» ревкомівців, які буцімто, побоювалися, щоб впливи більшовицької пропаганди не позначилися на поглядах стрілецтва. Проте самі вони навмисно або й несвідомо посилювали такі прокомуністичні настрої. Видана Вінницьким ревкомом 1 січня 1920 р. відозва «До галицьких стрільців і старшин» приголомшувала окресленими в ній перспективами боротьби, які вже викладалися у формі більшовицької революційної фразеології. Після повідомлення про виникнення у Вінниці ревкому Галицької армії, який стоїть на «плятфор- мі Української Радянської Соціялістичної Республіки», у цьому документі проголошувалося, що УГА «має стати Червоною в цілосності… і заховати [зберігати] повну дисципліну». Відзначалося, що вона «понесе разом із синьо-жовтим прапором — червоний прапор революції» як відповідь «Денікіну за київську зраду» і як протест Антанті за «торг нашою кров'ю» [90]. Про визволення Галичини від поляків тут не говорилося жодного слова.

У першому числі нового друкованого органу Галицької армії «Червоний стрілець», що з'явився 6 січня 1920 р., були вміщені програмні статті ревкому. Їхній зміст також ґрунтувався на більшовицькій доктрині. У першій з них під назвою «Всесвітня революція і Українська Галицька Армія» проголошувалося, що «великий вогонь соціялістичної революції… докотився аж до галицьких кордонів… Він творив Українську Галицьку Армію». Хоча «тодішні провідники революції знехтували національним питанням», проте «обставини змінилися» і «такі велети революції, як тов. Ленін і Троцький, признали справедливими домагання українських трудових мас на самостійне життя національне… Повне право самому свобідно собі вибирати форму державного устрою і життя» [91]. У другій статті-прокламації під назвою «Чому Українська Галицька Армія приєдналась до Червоної армії?» наголошувалося, що УГА як «армія українських галицьких селян та робітників» через «ряд прикрих непорозумінь» була спрямована проти Червоної армії. Але тепер вони з'єдналися, щоб «спільно виступити проти польської буржуазії» [92].

Важко погодитись із твердженнями мемуаристів, нібито такі виступи переслідували лише одну мету — переконати більшовиків у щирості прагнень Вінницького ревкому, який від самого початку вів «подвійну гру». Тим більше, не відповідають дійсності виправдовування, що він не порушував політичних питань і більшовицьких гасел серед стрілецтва не пропагував [93].

Справа в тому, що маса вояцтва не могла знати про всі, та й взагалі — будь-які, «тонкощі» такої «подвійної гри». Отже, прокомуністична агітація галицьких офіцерів, які завжди користувалися повагою та довірою серед стрілецтва, нехай і проти їх бажання й волі, безумовно, мала реальні впливи на погляди рядового загалу. Умови договору з більшовиками передбачали нагальні заходи щодо відновлення боєздатності Галицької армії. Одним із перших був виконаний пункт про створення комуністичної організації. Вже в січні 1920 р. заходами Є. Коханенка та А. Хвилі виник «Комітет Української Компартії Прикарпаття» зі своїм друкованим органом «Комуніст Прикарпаття». За наполяганням В. Затонського в лютому він злився з Комітетом Компартії Східної Галичини і таким чином утворилася Комуністична партія більшовиків Галичини і Буковини, яка підпорядковувалась безпосередньо РКП(б) — КП(б)У.