Антін Кравс: За українську справу. Спомини про ІІІ корпус УГА після переходу за Збруч

Підчас цього нашого постою поїхав я до Камянця Подільського, щоби зорієнтуватися в наших відносинах з Армією У. Н. Р. й у загальнім положенні. Мушу відразу зазначити, що ніхто з нас, себто ані вищі ані нижчі команданти не були зорієнтовані ані щодо ворожих (большевицьких) ліній, ні щодо сил ворога, ані щодо сил і складу Армії У. Н. Р.

Камянець Подільський це незвичайно мальовниче місто. Лежить воно по обох берегах Смотрича в місці, де ця ріка вється в закрутах як гадюка, й грало свого часу в історії України, Польщі й Туреччини постійно велику ролю. Його руїни, церкви й монастирі мають кожне свою історію.

Отже я поїхав до будинку, в якім містився Генеральний штаб Армії Головного Отамана Петлюри. Був це будинок колишнього ґуберніяльного уряду, велика, двоповерхова палата.

При вході стояв якийсь бравий вояк у шоломі, який поздоровив мене. Це звернуло мою увагу й я запитав його, чи він Галичанин чи Наддніпрянець. Він відповів мені, що він Галичанин й знає мене ще з років 1914/15, бо служив у 58 полку австрійської армії в моїм курені. Я спитав його, як це сталося, що він служить в Армії Отамана Петлюри й довідався, що охоронний відділ складається із самих Галичан, які попали свого часу в російський полон, а тепер служать в Армії У. Н. Р.

Я увійшов до будинку. На другому поверсі стрінув я десятника, теж у шоломі, в якому я негайно пізнав колишнього підстаршину австрійського 58. полку піхоти. На мій запит, що він тут робить, він відповів, що служить тепер при жандармерії в Армії У. Н. Р. й що вся жандармерія, складається майже із самих Галичан.

Десятник показав мені, де міститься ґенеральний штаб і я ввійшов до кімнати. Коли я сказав своє назвисько, зголошено мене негайно у шефа штабу, яким був мабуть Тютюник. Пригадую собі що це був молодий, високий мужчина; на його столі лежали цілі стирти паперів. За хвилину зібралося кількох старшин і я запитав їх про загальне положення. На це принесено мапу й якийсь підполковник Генерального штабу почав пояснювати мені ситуацію. На цій мапі не було нічого зазначено, а пояснення, що їх я дістав, могли мені видаватися імовірними або ні. Підполковник покликувався на відомости, які він одержав, що там і там стоять „свої", а там і там повстанці, одним словом я виніс вражіння, що така робота є властиво військовим дилєтантизмом. Підполковник їздив пальцем по карті, брав між пальці по сто кільометрів, говорив багато, але я з його виводів ніяк не міг бути мудрий.

Врешті я запитав його про дальші пляни. Притім я згадав, що ми перейшли Збруч з цілою добре зорганізованою й здисциплінованою армією, яка має величезну боєву вартість. Я хотів вивідати, чи вони мають вже який плян, головно хотів довідатися, чи вони плянують похід на Київ чи на Одесу. Підполковник запитав мене, що на мою думку було б найліпше зробити. Я заявився за наступом в напрямі Одеси й вияснив, що ми конечно мусимо здобути Одесу, а саме тому, що ми тільки через Одесу можемо осягнути звязок зі світом. У напрямі на Київ могли би оперувати слабші сили, напр. один галицький корпус з частинами Наддніпрянців, при чому я клав би за тимчасову ціль не Київ, а Козятин як один з важних залізничих вузлів. Дальше заступав я думку, що Галицької Армії не слід ділити, а ужити її суцільно, а саме нас в напрямку Одеси, а Армію У. Н. Р. на Київ.

З дальших розмов побачив я, що вони високо цінили нашу Армію і вважали, що її треба розділити й поприділювати до поодиноких частин Армії У. Н. Р. як пробоєві відділи. З того було видно, що власним військам вони не приписували надзвичайної пробоєвости. У розмові виявилося, що з політичних оглядів вони більше схильні до походу й заняття Києва як головної ціли.

Наприкінці представлено мені чоловіка, який прийшов з околиці Катеринослава й був головним представником тамошніх повстанців. Він оповідав, що там існують кольосальні організації й що всі вони лише чекають на те, щоби ми туди прийшли.

— Ви лише натисніть, а ми вдаримо ззаду! — говорив він. Отже навіть у цього простого чоловіка інстинктовно була слушна думка, що треба йти в напрямку моря, в напрямку Одеси. Мимоволі поставив я йому питання, чи вони зуміли би піддатися також дисципліні, чи вони зорганізовані по військовому і чи мають досить крісів, гармат та амуніції. Тоді я ще нічого не знав про повстанців і їх організацію. Висланець відповів мені:

— Крісів та амуніції маємо доволі і гармати знайдуться, але по військовому ми ще не зорганізовані. Дайте нам своїх старшин, які б нас військово зорганізували, а ми радо підчинимося їм і будемо їх слухати.