Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Під час свого візиту до України 2000 року я сів на потяг із Кракова до Львова. Подорож тривала десять годин — десь удвічі довше, ніж у XIX сторіччі, коли обидва міста належали до габсбурзької провінції Галичини, будучи частиною реґіону, який можна було вважати Центральною Європою. Мені стало цікаво, чи можна сказати, що Україна віддалилася від Європи протягом сторіччя, що сплило відтоді, і чи справді її «викрали» в тому сенсі, про який писав Кундера щодо Центральної Європи. Однак кінець моєї подорожі 2000 року вселяв оптимізм, що, крок за кроком, землі, народи та культури Європи вже наново поєдналися в нову ментальну карту континенту. «Винайдення Східної Європи» я задумав яко дослідження того, як ментальні карти з часів Вольтера формували європейську історію, відображаючи культурне значення розділення й учуження. Україна, поза сумнівом, була одним із місць найрадикальнішої трансформації ментальної карти Європи протягом останнього десятиліття XX сторіччя і залишатиметься кардинально важливою для згуртованості й значущості Європи в сторіччі, що настає.

«Від Щецина на Балтиці до Трієста на Адріатиці уздовж континенту опустилася залізна завіса», — заявив 1946 року Вінстон Черчилль у Фултоні (штат Міссурі), в серці іншого континенту. «Залізна завіса», що розділяла Європу на дві частини — західну і східну, стала найуспішнішим риторичним новотвором у його політичній кар’єрі. Наступні пів століття ця завіса залишилася найважливішим структурним розламом у свідомості й на карті. Карту Європи, з її численними країнами і культурами, було позначено цією ідеологічною заслоною, що пролягла континентом під час холодної війни. За словами Черчилля, «тінь упала на країни, донедавна осяяні перемогою союзників»; ця тінь також відбилася на карті, забарвлюючи землі за «залізною завісою» у сутінкові кольори. У цих сутінках можна було малювати будь-які нещастя, неприємності та страхи, і водночас вони звільняли від необхідності вдивлятися надто прискіпливо, дозволяли навіть відводити очі, адже що можна розгледіти крізь «залізну завісу», крізь сутінки, які оповили її?

Землі за «залізною завісою» Черчилль означив як «ці східні держави Європи». Тепер усі вони опинилися «у тому, що я змушений назвати радянською зоною», і в усіх цих державах комуністичні партії намагалися запровадити «тоталітарний контроль». Та попри це лінія від Щецина до Трієста не була ідеальним кордоном цієї зони, тож Черчилль визнав один виняток: «Лише Афіни, Греція, з її невмирущою славою, залишаються вільними». Щодо решти «східних держав», то, (25) з одного боку, Черчилль визнавав, що «безпека цілого світу вимагає нової європейської єдності, й жодної нації не можна назавжди вилучати з неї». З другого боку, існували вагомі підстави, аби прийняти, схвалити й навіть підсилити дедалі очевидніший поділ. «У країнах, які опинилися перед залізною завісою, що розітнула Європу, існують інші підстави для занепокоєння», — констатував Черчилль, з самого початку не маючи сумнівів щодо того, які саме країни перебувають «перед» він згадав про Італію та Францію — і яким випало залишитися «позаду». Він побоювався політичної інфільтрації та ідеологічного зараження, адже навіть у Західній Європі «комуністичні партії або п’яті колони стають дедалі сильнішою загрозою для християнської цивілізації» 1. Впродовж холодної війни «залізну завісу» сприймали як карантинний бар’єр, що відокремлював світло християнської цивілізації від сутінків, і ця концепція передовсім була виправданням неохоти вдивлятися у землі позаду неї.

Фултонська промова Черчилля виявилася пророчою, ставши наріжним геополітичним фактом міжнародних відносин. Історики холодної війни наступних поколінь, як-от Волтер Лафібер і Даніел Єрґін, намагалися відповісти на запитання: Черчилль просто передбачив нову геополітичну ситуацію чи його провокаційна фултонська промова сама спричинилася до ідеологічного поділу Європи, прискоривши кристалізацію кордонів? З опублікованих мемуарів самого Черчилля випливає, що він аж ніяк не був стороннім спостерігачем того, що випало на долю «східних держав Європи», а активно допомагав ділити континент і розвішувати завісу. Ще 1944 року, за два роки перед тим, як Черчилль у супроводі Гарі Трумена вирушив до Фултона попереджати світ про комуністичні сутінки, він у Москві зустрівся зі Сталіним, аби домовитися про повоєнний поділ сфер впливу в тих-таки «східних державах». На аркуші паперу Черчилль запропонував Сталінові 90 % Румунії, 75 % Болгарії, 50 % Угорщини та Юґославії, але лише 10 % Греції з «її невмирущою славою». Черчилль тоді порадив цей аркуш спалити, але Сталін запропонував зберегти його.