Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Наявність меблів і використання сокир були важливими сигналами, позаяк робили рівень цивілізованості безпосередньо видимим навіть для «невтаємниченого спостерігача». Сеґюр у самому Санкт-Петербурзі виявив, що «зовнішні форми європейської цивілізації» приховували непомітні на поверхні залишки варварства. Проте Кокс ще на шляху до Петербурґа побачив навіть на поверхні «найгрубіше варварство». По суті, у своїх спостереженнях він неявно уклав шкалу відносної цивілізованості, схему розвитку від найгрубішого варварства до звичайної відсталості, яка помалу наближалася (71) й уподібнювалася до самої цивілізації. Російське «просування до цивілізації» відображалося у «просуванні» самого Кокса до Петербурґа, подорожі на північний захід. Рівень цивілізації у Росії він вимірював за рівнем «інших європейських народів», що заселяли «цивілізовані частини Європи». Отже, свідомість Просвітництва містила в собі карту поширення цивілізації в Європі.

Новгород одразу викликав у мандрівника великі сподівання, бо «з невеликої відстані це місто було захопливим видовищем». Але він виявився ще одним потьомкінським селом, де «наші сподівання зовсім не виправдалися», і Кокс відреаґував на це так, як у Кракові та Варшаві: «Жодне інше місце не сповнювало мене такими сумними роздумами про колишню велич». У Новгороді Кокс був змушений висісти з остаточно поламаного екіпажа й подорожувати до Петербурґа у російській будці, кибитці, котра виявилася надзвичайно незручною. «Місцевість, якою ми їхали, не годилася, щоб привернути нашу увагу і тим самим полегшити наші страждання», — писав Кокс. Вони їхали «безпросвітною дорогою», що тяглася «похмурим і одноманітним» лісом. Потім він «зненацька» побачив оброблену землю, «хати, які пожвавлювали краєвид», а дорогу вже можна було порівнювати «з кращими трактами Англії». І ось у кінці зеленої алеї відкрилася «панорама Петербурґа, наша омріяна мета і завершення наших надривів» 43. Пункт призначення — цивілізація — з’явився на обрії.

У своїх роздумах про Санкт-Петербурґ Кокс одразу звертається до теми його недавнього заснування: «Прогулюючися столицею, я дивувався, що ще на початку цього століття на місці, де тепер стоїть Петербурґ, було багновище й кілька рибальських халуп». Перенесення столиці з Москви до Петербурґа за наказом Петра уподібнювалося в очах Кокса до власної щойно здійсненої мандрівки. Цар прагнув «внутрішньо покращити» Росію, «наближаючи столицю до цивілізованіших частин Європи», аби «реалізувати свій план цивілізування своїх підданців» 44. Отже, мандрівник мав змогу спостерігати за поступом не лише окремого «дикуна», але й усієї Росії. Проте поступ цивілізації міг зупинитися: «Якщо двір повернеться до Москви й послабить зв’язки (72)

Interior d’une habitation Russe pendant la nuit, «Внутрішній вигляд російського помешкання вночі», з Chappe d’Auteroche, Voyage en Siberie; Jmt. par ordre du Roi en 1761; contenant les moeurs, les usages des Russes, Paris, 1768, vol. І. Мандрівники бачать ознаки відсталості як у зовнішньому вигляді «хат», чи «халуп», так і у внутрішніх сценах домашнього життя Кокс у Росії скаржився на «задушливий сморід» і на те, що поруч спали «чоловіки, жінки і діти, без розрізнення статі й становища, часто майже без одягу» (З дозволу Гатонської бібліотеки Гарвардського університету.) (73)

з європейськими державами до того, як відбудеться значна зміна манер народу, тоді Росія швидко повернеться до початкового варварства». Цивілізація, яку Кокс пов’язував із географічним вектором, могла, на його думку, рухатися й у зворотному напрямку. Зокрема, Санкт-Петербурґ розміщувався в топографічно ненадійному місці, на «багновищі», у «низькій і заболоченій місцевості», де йому «загрожували повені», навіть «цілковите затоплення» 45.

Натоді будинки у Санкт-Петербурзі були обставлені, на думку Кокса, «так само вишукано, як і в Парижі чи Лондоні». Він бачив панн, що носили «високі зачіски за паризькою чи лондонською модою зими 1778 року». Для Кокса зовнішні прояви цивілізованості, як і відсталості й варварства, знову зводилися до стилю зачісок, а Санкт-Петербурґ ще мав витримати порівняння з двома європейськими столицями. Однак при дворі Кокс спромігся виявити «сліди азійської помпезності, поєднані з європейською витонченістю» 46. Зрештою, Кокс перебував у Східній Європі.

Цей факт був ще очевиднішим, коли він переводив погляд з аристократії та придворних на «простолюд за роботою». Він був вражений тим, що вони, «здавалося, не відчували морозу», навіть якщо «їхні бороди вкривалися памороззю». Схоже, що їхні овечі кожухи чудово захищали від холодної погоди, а голі шиї були «добре захищені бородою». Його здивувало, що жінки прали білизну в Неві, прорубуючи «сокирами» ополонки. Овчинні кожухи, бороди й сокири довершували картину. Кокс бачив кучерів і слуг, що чекали на морозі своїх господарів, розпалюючи багаття, аби не замерзнути. Ця сцена постала перед ним наче витвір митця: «Я зацікавлено спостерігав за мальовничими групками довгобородих росіян у азійському вбранні, що зібралися навколо багаття» 47.