Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

По-друге, в читача може скластися враження, що поділ на Східну і Західну Європу виник доволі недавно, у XVIII столітті. До цього головною ментальною віссю, котра відділяла «цивілізацію» від «варварства», була вісь «Південь-Північ». На Півдні були Римська та Візантійська імперії й італійські міста доби середньовіччя та Ренесансу. Звідси променювали цивілізаційні впливи на «варварські» германські та слов’янські народи Півночі. Переорієнтацію осі «Південь-Північ» на «Схід-Захід», як переконливо показує Ларрі Вульф, здійснили ідеологи Просвітництва.

Насправді поділ між Сходом і Заходом існував віддавна, і він є найстарішим культурним поділом в Європі. Його сліди можна побачити вже у Гомера та Геродота. А від початку другого тисячоліття поділ на християнський Захід і християнський Схід був одним із найголовніших і найтривкіших поділів на європейському континенті. Ларрі Вульфу йдеться не про заперечення тривкості цього поділу. Головну вагу його арґументації перенесено на ті значення, яких набув поділ «Захід-Схід» від кінця XVIII століття, коли, серед іншого, під впливом просвітницького проекту релігійні відмінності в уяві дедалі секулярніших чи секуляризованіших еліт починають відігравати щоразу меншу роль.

* Коротко я писав про ці особливості в есе: «І ми в Європі?». Критика, Рік VII, Ч. 4 (66), квітень, 2003, с. 5–8; «Історія від П’ятниці». Український Гуманітарний Огляд, вип. 7 (Київ: Критика, 2002), с. 51–68 (обидва есе передруковано в книжці.: Ярослав Грицак. Страсті за націоналізмом. — Київ: Критика, 2004, с. 24–36, 309–324. Про недавні дискусії довкола поняття «Східна Європа» див. інформативну й багату на ідеї статтю: Андреас Каппелер. «Європа на схід від Європи». Критика, Рік VII, Ч. 4 (66), квітень, 2003, с. 9–11.

Щоби проілюструвати першу й другу тези, звернуся до прикладу «Таблиці народів» (Völkertafel), яка зберігається у Відні, в Австрійському музеї народного мистецтва. Таблиця має підзаголовок «Короткий опис народів, розташованих в Європі, та їх властивостей», а постала вона в центральній Австрії десь 1720 року, тобто за декілька років до того, як Вольтер написав «Історію Карла XII», книжку, котра, як стверджує Ларрі Вульф, була найпершою і найвпливовішою спробою витворення міфу Східної Європи. Анонімний художник представив на «Таблиці» десять європейських народів в образах іспанця, француза, італійця, німця, англійця, шведа, поляка, угорця, росіянина («московита») й дивовижного турко-грека («турок або грек»). Під кожною фігурою подано головні властивості кожного народу: від занять війною і любов’ю аж до найтиповішої — смерті. Для нашої розмови є важливою та обставина, що «Таблиця» має виразно західно-східний поділ. Його втілено не лише у самому групуванні народів (поляк, угорець, московит і «турко-грек» наприкінці списку), але й у виразній тенденції зображати «західні» народи у позитивнішому світлі, аніж народи «східні». Отож у тій частині таблиці, де йдеться про інтелектуальні здібності, іспанця представлено «розумним і мудрим», француза — «обережним», італійця — «гострим на умисл», німця — «дотепним», англійця — «вишуканим». Мірою наближення до східного кінця таблиці ці здібності девальвуються: поляк є «мало обачним», угорець «іще менш (обачним)», а в московита обачності «взагалі немає». Коли ж, відповідно до цієї таблиці, іспанець помирає «у ліжку», француз «на війні», італієць «у монастирі», то поляк закінчує життя «у стайні», московит «у снігу», а «турко-грек» «в обмані». Характерним є також «ожіночнення» рис Сходу. Найвиразніше це видно в образі «турко-грека»: він і одягається «по-жіночому», і малоздатний до війни, бо проводить час у хворобах, головною з яких є загальна «слабість»; його країна «багата на любов» і переповнена «ніжними та м’якими» речами. Такий опис, згідно з конвенціями орієнталізму, є нічим іншим, як запрошенням до панування: сексуальність пов’язана з володінням і рабством, і подібно, як чоловік панує над жінкою, так і народи з жіночими рисами повинні підкорятися народам із виразним чоловічим началом.

«Таблиця народів» відображає той спосіб мислення, що його описує Ларрі Вульф. Дослідник «Таблиці» Франц Штанцель стверджує *, що вона в свій спосіб підсумовує головні етнічні стереотипи, описи котрих можна знайти у літературі ще з XVI і XVII століть. Тому її можна вважати першим своєрідним опитуванням громадської думки на європейському континенті. Якщо це так, то, очевидно, Просвітництво не «винайшло» нічого радикально нового — воно радше скористалося вже готовим набором стереотипів, що його припасли європейці задовго перед тим. Заслугою просвітителів (якщо це взагалі можна вважати за «заслугу»!) було включення цього набору в цілісний і потужний дискурс, що здомінував спосіб мислення європейських інтелектуалів і політиків у XIX та XX століттях.