Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

«Лише розмова і знання деяких внутрішніх деталей позначали межу між старовинним московитом і сучасним росіянином», — стверджував Сеґюр 11. Точнісінько так само у Франції XVIII сторіччя аристократ міг розпізнати за бездоганними манерами буржуа. Особисті зустрічі мандрівника, розмови, в яких Сеґюр користувався перевагою розмовляти рідною французькою мовою, унаочнювали неприступні поглядові приховані деталі. За часів ancien régime (12) Старого режиму (фр.). цивільність полягала в дотриманні правил та підтриманні відповідної зовнішності у звичаях і манерах, доступних здібному наслідувачеві, але відкриття Східної Європи спонукало провести сучасніший тип розрізнення, опертий на ідеї засадничого характеру. Росіяни були «позначені», тому Сеґюр не дозволяв їм утекти від своєї ідентичності.

Виявлення ним «старовинного московита» навіть у Санкт-Петербурзі містило натяк на Московське царство, яке передувало Петрові та Катерині. Тому не дивно, що саме візит до Москви мав остаточно підтвердити формулу, що вже (56) утвердилася у Петербурзі, а ще раніше — у Польщі. У червні 1785 року в складі почту Катерини Сеґюр відвідав Москву, «цю мішанину халуп простолюду, багатих купецьких кам’яниць, величних палаців пихатої та численної знаті, цей неспокійний народ, у якому втілювалися супротилежні манери, різні епохи, дикі й цивілізовані народи, європейські світські товариства й азійські базари» 12. В Москві «східні» ознаки Росії, її розташування між Європою та Азією були ще очевидніші й затирали традиційне ототожнення Росії з Північчю. Проте, пишучи спогади у XIX столітті, Сеґюр усвідомлював, що тієї Москви, яку він колись знав, уже немає, бо «полум’я поглинуло більшу її частину» 13. Адже за час, що минув від мандрівки Сеґюра Росією до написання споминів, французькі війська Наполеона переможно увійшли в Москву, залишили її під заграву вогню і принижені повернулися додому.

Сам Сеґюр виїхав із Росії 1789 року, коли у Франції вибухнула революція. Спершу він залишався на дипломатичній службі як знатний громадянин завдяки таким доказам своєї прихильності до свободи, як орден Цинцинната за участь в американській війні за незалежність. Але врешті-решт його разом з батьком, як і багатьох інших аристократів, заарештували, і він мало не опинився на ґільйотині. Вцілівши попри всі жарти долі, Сеґюр почав нову, надзвичайно успішну кар’єру протягом наполеонівського періоду, ставши членом державної ради, сенатором і головним церемоніймейстером. Лише після Ватерлоо він був вилучений із державного життя, тож знайшов час для написання спогадів. Вони здебільшого відображають безпосередній живий досвід мандрівника, Сеґюр, мабуть, користувався своїми подорожніми нотатками й матеріалами того часу. І все-таки, з часу його подорожі до Росії змінилося ціле покоління. Іноді він підкреслює цю прірву, особливо коли розмірковує про Москву:

Я не говоритиму багато про Москву: саме це слово викликає надто гіркі спогади. Крім того, цю велику й прекрасну столицю описували безліч разів; мало в якій з наших родин не знайдеться вояк, вкритий славою і ранами, чиї оповіді знайомлять нас із палацами, садами, храмами, халупами, куренями, полями, Кремлем, Китай-городом, позолоченими куполами церков, з дивакуватим (57) видовищем розкиданих тут і там палаців чи маєтків, оточених належними їм селами 14.

Побачене подорожнім, у такий спосіб, нічим не відрізнялося від побаченого ветеранами Наполеона, славними вояками, що розповідають про ту химерну мішанину під назвою Москва. І справді, між інтелектуальним завоюванням допитливого мандрівника, його аналітичним поглядом і реальністю збройного завоювання існував зв’язок. Зокрема, син Сеґюра Філіп-Поль брав участь у російському поході Наполеона й залишив про неї яскраві спогади, що стали одним із джерел для «Війни і миру» Толстого.

Коли Сеґюр був у Росії повноважним послом, його головний обов’язок полягав у веденні переговорів щодо комерційної угоди, за якою Франція мала отримати частку в торгівлі з Росією, що в ній на той час домінувала Англія. Тут відчувається присмак економічного імперіалізму, але навіть сам Сеґюр не вважав свою місію дуже важливою дипломатичною справою. «Моя роль, здається, зводилася до ролі уважного спостерігача при дворі, на який ми не мали впливу», — зізнавався він 15. Та все-таки уважність спостерігача ніколи не є політично безневинною. Росія й Польща «запропонували себе» очам Сеґюра, а війська Наполеона через якийсь час прийняли цю пропозицію. Мандрівники XVIII сторіччя, відкриваючи Східну Європу між цивілізацією та варварством, між Європою та Азією, допомогли привернути погляд Західної Європи до її суперечностей.