Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Сеґюр, звісно, був не першим французом у Санкт-Петербурзі. Він сам згадував знаменитий візит Дідро до Катерини за десять років перед ним. Він знав, що «багато відвідувачів та укладачів словників детально описали палаци, храми, численні канали і розкішні споруди» міста, яке він називав «столицею Півночі». Попри це, Сеґюр вважав за потрібне занотувати свої менш туристичні враження від міста. Тому коли прийшла весна і почав танути сніг, він описав місто, східні риси якого були виразнішими за його північне розташування. Форма його вражень та сама, що у нотатках про Варшаву та Польщу.

Вигляд Санкт-Петербурґа викликає подвійне зачудовання думки; тут злилися століття варварства і століття цивілізації, X і XVIII століття, азійські й європейські манери, незугарні скіфи й витончені європейці, блискуча, гордовита знать і закріпачений народ.

З одного боку, витончена мода, величне вбрання, пишні бенкети, розкішні свята й театри не поступаються тим, що прикрашають і тішать добірне товариство Парижа і Лондона. З другого боку, купці в азійських костюмах, слуги, кучери і довгобороді селяни, зодягнені в овечі шкури і хутряні шапки, довгі шкіряні рукавиці без пальців, із сокирами за широкими шкіряними поясами. Це вбрання й товсті вовняні стрічки, якими вони обмотують ноги, формуючи щось на кшталт неоковирного черевика, оживлюють перед вашими очима образи скіфів, даків, роксоланів і ґотів, котрі колись наганяли жах на римський світ. Здається, ніби всі ті напівдикі постаті з барельєфів Траянової колони в Римі оживають на ваших очах 9.

Очі Сеґюра, його нестримний погляд неминуче стають вашими очима, вашим поглядом, поглядом усіх мандрівників до Санкт-Петербурґа, навіть тих, що мандрували подумки, читаючи Сеґюрові спомини. Вони вийшли друком лише 1824 (54) року, коли Сеґюр уже був старим, але таки пригадав, як перед ним оживали скіфи, тож оживив їх також для вас.

Поза сумнівом, Польща й Росія в очах Сеґюра належали до однієї царини мішанини, в якій у фантастичних хитросплетіннях сполучалися континенти і епохи, варварство і цивілізація, тим самим ускладнюючи пошук відповідної назви для цієї царини. Навіть дикуни були напівдикунами й суперечили самі собі. І все-таки його враження від Росії були в певному сенсі живіші й чіткіші, ніж враження від Польщі. Варварські народи старовини неначе ожили, зійшовши з барельєфів другого століття у три виміри. Крім того, хоча вже у Польщі Сеґюр вважав, що залишив Європу позаду, саме Росію він однозначно визнав за альтернативу Європі, тобто за Азію. Обережні згадки про «східну розкіш» у Польщі перетворюються в Санкт-Петербурзі, «цій столиці Півночі», на виразний опис азійських манер та одягу. Коли Сеґюр мандрував від Варшави до Санкт-Петербурґа, він рухався радше на північ, ніж на схід, відчував, що залишив Європу, але розумів, що Азія в географічному сенсі слова ще не почалася. Він виявив певний проміжний терен. Фактично Росія лежала на двох континентах, і тогочасні карти ретельно відмежовували «Росію в Європі» від «Росії в Азії». Санкт-Петербурґ, безсумнівно, потрапляв у першу категорію, але проникливий погляд Сеґюра зауважив зону культурного взаємопроникнення на пограниччі між континентами. Подальша плутанина, поєднана з аналогічною плутаниною сторіч, уможливила появу Східної Європи перед очима Європи Західної, на дивному просторі між цивілізацією та варварством.

«Коли я прибув до Петербурґа, — писав Сеґюр (а це сталося 10 березня 1785 року), — в цій столиці під зовнішніми формами європейської цивілізації ще збереглося багато слідів передніших часів». Отож завданням допитливого погляду мандрівника було проникнення поза зовнішні форми, з’ясування заплутаної істини, прочитання палімпсесту сторіч. Сеґюр виявив, що «це розрізнення оприявнюється» «лише якщо уважно придивитися». «На поверхні ця відмінність невідчутна; за півстоліття всі вони навчилися наслідувати чужоземців — в одязі, помешканні, внутрішньому начинні, споживанні їжі, світських раутах, привітаннях, балах і званих (55) обідах, виконуючи ці дії не гірше французів, англійців і німців» 10. Тут Сеґюр, ясна річ, має на увазі не скіфів у овечих шкурах, а петербурзьке шляхетне товариство з його шикарними бенкетами та розкішними святами. Наслідування цим шляхетним товариством чужоземців Сеґюр оцінював за критеріями сучасної йому «цивільності» — однієї з ознак «цивілізації» у західноєвропейських країнах — Франції, Англії та Німеччині. Норберт Еліас в «Історії манер» дослідив споживання їжі, поведінку в товаристві та способи привітання, дійшовши висновку, що саме ці речі були вузловими в цих країнах для самовизначення еліти саме як еліти на противагу решті суспільства. Сеґюр, сам представник високої аристократії, тепер по-новому використовує кодекс цивільності, роблячи його мірилом відмінності між різними народами з різних країн. Хай собі Варшава змагається з Віднем, Лондоном і Парижем, а росіяни наслідують еліти Франції, Англії та Німеччини, але ретельне «обстеження» неминуче з’ясує невідчутні на поверхні відмінності між зовнішніми формами й переднішими часами.