Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Потреба надати козакам, а також татарам у цьому творі відповідну роль була суголосна намірові Рюльєра написати історію «сходу Європи». Адже новітня історія Польщі для француза неминуче ставала історією Росії й інших земель, а той, хто, подібно до Вольтера, сприймав Східну Європу крізь призму Росії, також відкривав інші країни, непрямо з нею пов’язані. Рюльєр зацікавився татарами, ознайомившись із «Суспільною угодою», де пророкувалося, що вони запанують над Росією. В 1763 році він писав Руссо: «Правда, татари жахливий народ, але чи треба їх аж так боятися, як ви твердите?» (391) У десятій книзі «Анархії в Польщі» Рюльєр звертається до цього питання у контексті російсько-турецької війни, тісно пов’язаної з долею Барської конфедерації. Працюючи в архівах французького уряду, він міг ознайомитися з повідомленнями французьких агентів у Константинополі й Криму, як-от барона де Тотта або Шарля де Пейсоннеля 112. Навіть історія Польщі Казанови, в якій події описувалися рік за роком, наче в хроніці, містила окремі розділи про «Походження козаків», а також «татар, турків, поляків і московитів» 113.

У Варшаві Станіслав-Авґуст справив найприємніше враження на Казанову, якого, мабуть, найбільше цікавив король, що зійшов на престол через ліжко Катерини; у мемуарах Казанови король «гарний собою й мужній з вигляду». Але для Рюльєра і Руссо король зовсім не був героєм і навіть його мужність ставилася під сумнів 114. Героями Рюльєра були конфедерати, особливо Казимир Пуласький, з яким він познайомився у Франції після 1772 року. Фактично саме Рюльєр допоміг Пулаському через Бенджаміна Франкліна вступити до американської армії під час Війни за незалежність, і 1779 року поляк загинув під Саваною 115. У 1783 році Рюльєр показав свій рукопис молодому Талейранові, який вважав Польщу «чудовим» вибором предмета дослідження, погодившись, що з її республіканським устроєм вона, разом з Америкою, яка щойно здобула незалежність, була «єдиною країною, гідною історика». Отож Талейран розумів, що Польща була для філософів Просвітництва на кшталт Рюльєра, Руссо чи фізіократів лише ідеологічною моделлю, але відчував, що «Анархія в Польщі» була не вельми філософською. «Я так і не побачив ніде народу, який замешкує це королівство, — обурено писав він Рюльєрові. — Від сторінки до сторінки чекаєш, коли ж історика заступить філософ». Звісно, рукопис, що здобув успіх у салонах, ніс на собі відбиток ancien régime, але вже напередодні своєї смерті 1791 року він працював над історією Французької революції, що розгорталася на вулицях за його вікном 116.

По смерті Рюльєра розпочалася затяжна боротьба між його родиною і французьким урядом за долю ненадрукованого рукопису про Польщу. З обох боків виступили поважні особи, які в минулому були причетні до відкриття (392) просвітителями Східної Європи. Уряд репрезентував П’єр Еннін, котрий писав Вольтерові з Варшави 1761 року. Родичі Рюльєра радилися з Мармонтелем, який, своєю чергою, писав 1766 року до мадам Жоффрен до Варшави. Бурхливі події революції поклали край цій тяганині; зокрема, Рюльєрів брат загинув під час різанини у вересні 1792 року, а року 1805-го, вже за імперії Наполеона, рукопис придбав один паризький видавець. Його відредаґували таким чином, аби позбутися антиросійської спрямованості, і відтак твір втратив початкову політичну перспективу. Слово «варварський» там, де воно стосувалося росіян, взагалі зникло 117. Отже, відмінності між пропольським і проросійським табором долалися за допомоги звичайнісінького редаґування, а розрізнення цивілізації та варварства легко надавалося до довільного оминання й кориґування. Проте 1806 року уряд раптово сконфіскував відредаґований рукопис напередодні публікації, аби зняти редакторські правки і повернутися до початкової версії. Міністром зовнішніх справ став Талейран, котрий читав ориґінал ще 1783 року й критикував автора за надто поміркований республіканський дух. Тепер Наполеон задумав відновити польську державу, щоб натиснути на Росію, яка тоді виступала у складі Третьої коаліції проти Франції, тому польські симпатії Рюльєра збіглися з міжнародною ситуацією. 1807 року імператор створив Велике князівство Варшавське, а всі чотири томи Рюльєрової «Історії анархії в Польщі» було нарешті повністю видано в Парижі.

Французьке інтелектуальне зацікавлення Польщею у кризовий період після 1766 року тепер потрапило на службу французькій імперській присутності у Східній Європі за часів Наполеона. Втім, на Рюльєрову посмертну долю чекав ще один різкий поворот, адже щойно 1807 року з’явилася його чотиритомна праця, Наполеон уклав Тільзітський мир з Росією, який протримався до 1812 року — до вторгнення Великої Армії в Росію. Тепер цар Олександр, онук Катерини, протестував проти публікації твору Рюльєра у Франції. Тому 1808 року національні архіви вирішили дослідити автентичність ориґінальної версії рукопису. Директором архівів і відповідальним за розслідування був той самий Отрів, котрий захоплювався «мальовничою» Болгарією 1785 (393) року дорогою до Молдавії. 1810 року національна академія засудила Рюльєра за історичну необ’єктивність, причому його найбагатослівнішим критиком був старий фізіократ Дюпон, який 1774 року вирушив до Варшави, претендуючи на «честь створення нації за допомоги народної освіти». Дюпон ненароком охарактеризував загальне інтелектуальне ставлення свого покоління до Польщі, вкупі зі своїм власним, коли порівняв твір Рюльєра з «одним із тих романів, які так несправедливо називають історичними» 118.