Георгий Касьянов - До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН). Аналітичний огляд

4) наявність харизматичного лідера чи еліти націоналістів–ентузіастів, які вважаються уособленням «волі нації»;

5) культ дії, війни та насильства, які вважаються вираженням вищої біологічної життєздатності нації» [5] Armstrong John A. Ukrainian Nationalism. — Englewood, Colorado, 1990, p. 13. .

Ці риси, за Армстронгом, були спільними для націоналістичних рухів, які з’явилися в Європі у 1920–ті роки, і український «інтеґральний націоналізм» (саме ОУН була, як він вважає, носієм цієї ідеології), не являв виключення, тим більше, що цей рух значною мірою був продуктом копіювання європейських зразків. При цьому варто взяти до уваги одне зауваження Дж. Армстронга: «інтеґральний націоналізм» за своєю природою є рухом окремих націй, а не універсальною ідеологією, і послідовники останнього відкидають систематичні раціональні програми.

На думку Дж. Армстронга, в українському варіанті «інтеґрального націоналізму» можна також знайти «міцні елементи ліберальних, демократичних а також і християнських принципів, навіть якщо учасники руху на словах заперечували їх. У практичній діяльності навіть найрадикальніших груп ніколи не бракувало пошани щодо формальної освіти, установленого авторитету, права на індивідуальний та громадський вибір» [6] Armstrong John A. Op. cit., p. 14. .

З цим міркуванням можна погодитися в головному аспекті: зрозуміло, що в доктринальних постулатах ОУН можна знайти елементи згаданих принципів, і це є цілком природнім, бо дистильованих ідеологій не існує. Що ж до визнання права на індивідуальний та громадський вибір, пошани до установленого авторитету чи формальної освіти у «практичній діяльності» ОУН, то очевидно усе це могло існувати лише в тих варіантах, коли це збігалося з ідеалами самої ОУН, в інших випадках організація демонструвала ворожість до інших спрямувань українського руху чи до «відступників» та «фракціонерів», що між іншим, призвело до драматичних розколів, внутрішніх протистоянь та епізодів, які заслужили моральний осуд чільних представників українського суспільства.

Інший дослідник, Олександр Мотиль також вказував на те, що термін «інтеґральний націоналізм» цілком відповідає ідеології ОУН. Порівнюючи французький інтеґральний націоналізм (зокрема ідеї Шарля Морра та Моріса Бареза) з ідеологічними засадами ОУН, він звертає увагу на типологічні ознаки, які споріднюють їх. Обидва рухи були: 1) колективістськими, тобто такими, де колектив підпорядковував собі особистість; 2) детерміністськими, — доля індивіда визначалася його належністю до нації; 3) антиінтелектуалістськими; 4) релятивістськими, — оскільки відстоювали погляд, що кожна нація має свою правду; 5) емпірично орієнтованими, — національну істину можна було пізнати лише в реальному житті, а не за допомогою теорії; 6) традиціоналістськими; 7) анти–парламентарними; 8) мілітаристськими; 9) федералістськими [7] Motyl Alexander J. The Turn to the Right: The Ideological origins and development of Ukrainian Nationalism. 1919–1929. New York, 1980. .

Зауважимо, що, поруч із «інтеґральним націоналізмом», українським уособленням якого згадані дослідники передусім вважають Організацію Українських Націоналістів (ОУН) та її попередників (Леґія Українських Націоналістів, Союз Української Націоналістичної Молоді та ін.) можна поставити споріднений з ним, але дещо відмінний варіант радикального, тоталітарного націоналізму, так званий «донцовський» або «чинний» націоналізм.

Між донцовським «чинним націоналізмом» і так званим «організованим націоналізмом», хоча вони й були спорідненими явищами принаймні у 1930–ті роки, існували досить серйозні розбіжності, передусім, у тому, що «організований націоналізм» з усіма його крайнощами пропонував певну конструктивну політичну програму, мав риси систематизованого світогляду, політичної доктрини, тоді як «чинний націоналізм» Д. Донцова був передусім зразком тотальної критики, нігілізму, йому бракувало елементів конструктивної програми, і він не представляв собою виробленої світоглядної системи, будувався на публіцистичних посилках [8] Цікаві спостереження з цього приводу див у: Сосновський М. Дмитро Донцов: політичний портрет. — Нью Йорк — Торонто, 1974. . Це була привабливість святотатства, приємна, збуджуюча дражливість руйнування авторитетів за відсутності продуманої зваженої стратегії. Можливо саме цим пояснюється її потужний емоційний вплив серед молоді — донцовські гасла, оформлені у привабливу, яскраву публіцистичну фразу сприймалися набагато легше, аніж переважно громіздкі теоретичні конструкції ідеологів ОУН 1920–х — 30–х років, жодний з яких не міг похвалитися літературно–публіцистичним даром рівня Донцова. Його книга «Націоналізм» справила колосальне враження саме на ту частину молоді у Західній Україні, яка згодом стала основою «крайової ОУН».