Георгий Касьянов - До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН). Аналітичний огляд

Кричевський Р. Цит. праця. С. 98.

Там само.

Якість полеміки можна оцінити, наприклад, з брошури: П. Мирчук За чистоту позицій українського визвольного руху. — Мюнхен — Лондон, 1955. 181 с.

12 жовтня 1957 р. Лев Ребет був убитий радянським агентом.

Yurkevich Myroslav Ukrainian Nationalists and DP politics, 1945–50 // Isajiw Wsevolod W, Bozhyk Yury, Senkus Roman (eds.) The Refugee Experience: Ukrainian Displaced Persons after World War II. Edmonton, 1992. P. 130.

Там само. С. 133.

Програма ОУН, затверджена на III–му Великому Зборі ОУН 30 серпня 1947 p. C. 4.

Тези ідеологічної конференції ОУН (червень–липень 1949 p.) C. 32.

Yurkevich Myroslav Op. cit. P. 133 — 134.

Програма і Устрій Організації Українських Націоналістів. — Б.м., Накладом ОУН, 1955. С. 8.

Два етапи. Матеріали П’ятого і Шостого Великих Зборів українських націоналістів. — Б.м.: Накладом ОУН, 1966. С. 16–29.

Лисяк–Рудницький І. Націоналізм. С. 256.

Україна — спільне добро всіх її громадян. М–ли VII Великого Збору українських націоналістів. Париж–Балтимор, 1971. С. 79.

Там само. С. 77, 78, 80–81.

Там само. С. 83.

Там само. С. 78.

Там само. С. 84.

Там само. С. 87.

Див. наприклад: Десятий Великий Збір Українських Націоналістів зробив підсумки діяльності ОУН і намітив пляни праці на майбутнє // Сурма. 1984. Ч. 6–7. С. 1–9.

Програма Організації Українських Націоналістів // ОУН: минуле і майбутнє. К., 1993. С. 285.

Там само.

Див.: Там само. С. 283 — 294.

Лисяк–Рудницький І. В оборонї інтелекту // Історичні есе. Т. 2. С. 392.

Там само. С. 393.

За офіційними даними останній підпільний осередок ОУН було знищено 1956 р.

Про це, так само, як і про вбивство Л. Ребета див. збірку матеріалів: Московські убивці Бандери під судом.

Сьомий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). Матеріали і постанови. Б. м.: Видання Організації Українських Націоналістів, 1988. С. 135.

Там само. С. 137.

Четвертий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). — Б. м.: Видання Організації Українських Націоналістів, 1969. Т. 1. С. 80.

Там само. С. 126.

П’ятий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). Матеріали і постанови. — Б. м.: Видання Організації Українських Націоналістів (ОУН), 1975. С. 234.

Шостий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). Матеріали і постанови. — Б.м.: Видання Організації Українських Націоналістів, 1984. С. 163.

Сьомий Великий Збір Організації Українських Націоналістів (ОУН). С. 163.

Установчий з’їзд Конгресу Українських Націоналістів відбувся у жовтні 1992 p.. Перший Збір КУН відбувся у Києві, 2–4 липня 1993 р.

Див. наприклад: Жижко С. Націоналістична справа. Київ: КУН, 1994. С. 5 — 38; Баган О. Світоглядово–ідеологічні засади українського націоналізму (Доповідь, виголошена під час Другого Великого Збору КУН) // Визвольний шлях. 1995. №12. С. 1416 — 1420.

Жижко С. Тактика, стратегія і завдання українського націоналістичного руху на сучасному етапі // Визвольний шлях. 1995. №11. С. 1283 — 1290.

Показовими є результати участі КУН в парламентських виборах. 1994 p., коли КУН взяв участь у виборах як самостійна політична сила, організації вдалося здобути 361,2 тис. голосів виборців (1, 25%) і відповідно 5 місць у Верховній Раді (наприкінці діяльності Верховної Ради II скликання кількість членів КУН в парламенті збільшилася до 6). 1998 р. КУН йшов на вибори вже у блоці «Національний фронт» (разом з Українською консервативною партією та Українською республіканською партією). Цього разу не вдалося подолати 4% бар’єр, встановлений для партійного представництва (було зібрано 2.7% голосів на три партії) і від КУН по мажоритарних округах пройшло 4 депутати. На виборах 2002 р. КУН йшла у блоці «Наша Україна». У Верховній Раді IV скликання було представлено 3 депутати від КУН.

Як зразок можна пригадати не надто різноманітні відгуки на брошуру: С. Кульчицький Проміжний звіт робочої групи для підготовки історичного висновку про діяльність ОУН–УПА. Історичний висновок про діяльність ОУН–УПА (Попередній варіант) К., 2000. Якість і характер критики вкотре підкреслюють, що діалог між науковцями і політично ангажованими публіцистами перетворюється на абсурд, який нічого спільного з наукою не має.