Автор висловлює подяку Фондові Кафедр Українознавства (США) і Канадському Інститутові Українських Студій (Університет Альберти) за сприяння у роботі. Дякую також М. Юркевичеві та М. Богачевській–Хом’як за цікаві зауваження і технічну допомогу у роботі над цим аналітичним оглядом.
В основі цього визначення — узагальнення і міркування українського дослідника Василя Лісового. Див.: Лісовий В. Ідеологія. Політичні ідеології // Лісовий В. Культура — ідеологія — політика. К., 1997. С. 54–60.
Щоб уникнути непорозумінь і плутанини з назвами, варто подати короткий огляд назв різних відтинків ОУН після розколу 1940 р. Та частина ОУН, яка тоді згрупувалася довкола С. Бандери та його прихильників користувалася такими назвами: ОУН–революціонерів (ОУН–р), ОУН самостійииків–державників (ОУН с–д), ОУН (бандерівці) — ОУН (б). Наприкінці Другої світової війни та частина членів ОУН (б) яка перебувала на еміграції, користувалася назвою Закордонні Частини ОУН (ЗЧ ОУН), підкреслюючи цим, що це частина спільної організації, ядро та основна база діяльності якої — в Україні. У лютому 1954 р. унаслідок тривалого внутрішнього конфлікту між «ортодоксами» та «ревізіоністами» від ЗЧ ОУН відкололася ОУН за кордоном — ОУН (з) або «двійкарі». Прихильники А. Мельника, крім неофіційної назви «мельниківці» дотримувалися назви ОУН, підкреслюючи цим свою спадковість з організацією, створеною 1929 р. — в деяких документах вони називали себе «матірною ОУН» («бандерівці» до речі, також претендували на монопольне володіння цією спадщиною). «Мельниківці» також використовували назву ОУН солідаристи — ОУН (с).
Див.: Яблонський В. Сучасні політичні партії в Україні (Довідник). К., 1996.
Armstrong John A. Ukrainian Nationalism. — Englewood, Colorado, 1990, p. 13.
Armstrong John A. Op. cit., p. 14.
Motyl Alexander J. The Turn to the Right: The Ideological origins and development of Ukrainian Nationalism. 1919–1929. New York, 1980.
Цікаві спостереження з цього приводу див у: Сосновський М. Дмитро Донцов: політичний портрет. — Нью Йорк — Торонто, 1974.
Сосновский М. Цит. Праця. С. 381.
Марганець В. Ідеологія організованого і т. зв. волевого націоналізму. Аналітично–порівняльна студія. Вініпег, 1954. 195 с.
Лисяк–Рудницький І. Націоналізм // Історичні есе. Т. 2. С. 248; Motyl О. The Turn to the Right. P. 1, 153.
Лисяк–Рудницький І. Націоналізм // Історичні есе. — T. 2. — C. 249.
Книш З. При джерелах українського організованого націоналізму. Торонто, 1970. С. 117–118.
Мірчук П. Нарис історії ОУН. Т. I. 1920–1939. (За ред. С. Ленкавського). Мюнхен–Лондон–Нью–Йорк, 1968. С. 91.
Книш З. Там само.
Постанови Великого Збору Організації Українських Націоналістів // ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929–1955 pp. (Збірка документів). Бібліотека українського підпільника. б.м., 1955. Ч. 1. С. 3.
Там само. С. 6.
Див. наприклад: Програма Організації Українських Націоналістів (затверджена на III–му Великому Зборі Українських Націоналістів 30 серпня 1947 року). Б.м., 1947. С. 4.
Державний архів м. Прага, ф. RUESO, картон 9, папка 2, арк. 717.
Лисяк–Рудницький І. Націоналізм // Історичні есе. Т. 2. С. 254.
Цікаві документи стосовно причин розколу вміщено у збірці документів: Косик В. Розкол ОУН (1939 — 1940). Збірник документів. Львів, 1999.
Балей Петро. Для Ріко Ярре епоха була ласкава // Балей Петро. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 p. Las Vegas, 1997. С. 121 — 162.
Постанови Другого Великого Збору Організації Українських Націоналістів що відбувся в квітні 1941 р. // ОУН в світлі постанов… С. 31
Політична Програма Організації Українських Націоналістів (Ухвалено II Великим Збором Українських Націоналістів у серпні 1939 p.). Б.м., б.д. С. 29–30.
Постанови Другого Великого Збору Організації Українських Націоналістів що відбувся в квітні 1941 p. C. 28.
Політична Програма Організації Українських Націоналістів (Ухвалено II Великим Збором Українських Націоналістів у серпні 1939 p.). С. 55 — 58.
Постанови Другого Великого Збору Організації Українських Націоналістів. Б.м., 1941. С. 59–65. Зауважимо, що ця частина постанов не друкувалася серед матеріалів Великого Збору, вміщених у «Бібліотеці Українського Підпільника», яку видавали Закордонні Частини ОУН.
Читать дальше