Георгий Касьянов - До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН). Аналітичний огляд

У першій половині 1990–х років, коли ОУН «фізично» повернулася в Україну — «мельниківці» під власною назвою, «бандерівці» — під парасолькою Конгресу Українських Націоналістів (КУН), на місцевому ґрунті утворилися нові організації, які також ідентифікували себе як ОУН — на середину 1990–х в країні існувало принаймні два нових утворення, які претендували на традиційну назву «Організація Українських Націоналістів в Україні» [4] Див.: Яблонський В. Сучасні політичні партії в Україні (Довідник). К., 1996. і мали локальний, дуже обмежений вплив в західних регіонах України.

На цьому тлі стає зрозумілим, що розгляд «ідеології ОУН» має базуватися на тому припущенні, що вона також ніколи не існувала як світоглядний моноліт. Зрозуміло, на початковому етапі існування ОУН склався певний набір центральних світоглядних принципів, які упродовж десятиліть залишалися незмінними, але при цьому вони ніяк не могли розглядатися як монопольний ідеологічний продукт лише самої ОУН — загалом вони збігалися з базовими світоглядними засадами будь–якого націоналізму (державність нації, її суверенітет, культурна гомогенність). Однак трактування цих принципів, способи їхньої реалізації та взаємодії з іншими ідеологіями мали «місцеву специфіку» і змінювалися, щоправда, різними темпами і в різних спрямуваннях в окремих відгалуженнях руху.

Як єдиний, внутрішньо відносно узгоджений комплекс базових постулатів і принципів «ідеологія ОУН» формувалася упродовж 1920–х — 30–х років. При цьому поза згаданим комплексом основних положень спостерігалося, хоча і досить обмежене колом інтересів, але все ж таки розмаїття інтерпретацій. Під час Другої світової війни і після неї, коли деякі основні політичні компоненти ідеології ОУН було піддано ревізії, трапився згаданий розкіл на «ортодоксів» і «ревізіоністів» (1943–54 pp.), крім того розпочалася повільна еволюція «мельниківської» ОУН. Упродовж 1940–х — 80–х років усі три течії ОУН, які мали організаційне оформлення, розвивалися кожна своїм шляхом. Після тривалої ідеологічної стагнації «мельниківці» досить рішуче змінили ідеологічне обличчя. «Двійкарі» практично перейшли на позиції демократичного націоналізму, поза тим якихось визначних ідеологічних декларацій вони не залишили. «Бандерівці», після вигнання «ревізіоністів» та повернення на довоєнні позиції найдовше перебували в стані ідеологічного догматизму, і їхні спроби еволюціонувати в бік плюралізму та відходу від деяких принципів ортодоксального націоналізму зразка 1930–х років були досить суперечливими і не завжди послідовними.

Упродовж більше як сімдесяти років існування ОУН (у різних організаційних іпостасях) склалися досить усталені версії інтерпретацій її світоглядних засад та політичних програм. Історичну першість мають політико–ідеологічні інтерпретації, які датуються другою половиною 1920–х років, коли випрацьовувались елементи ідеології прийдешньої ОУН, та початком 1930–х років, коли організація стала об’єктом критики представників інших політичних спрямувань. Ми зосередимося на наукових інтерпретаціях, які унаслідок відомих обставин вперше з’явилися у західній історіографії.

Чи не найбільш усталеним терміном для окреслення ідеології та політичної практики ОУН 1930–х років у західній науковій літературі став «інтеґральний націоналізм» — поняття, яке до цього застосовувалось щодо французького радикального монархічного націоналізму початку XX ст. У рамках цього родового поняття зазвичай об’єднують європейські право–радикальні, тоталітаристські рухи першої третини XX ст.

Автор найбільш відомої праці про ОУН Джон Армстронг, спираючись на узагальнення одного з піонерів наукових досліджень націоналізму, Карлтона Дж. Гейза, визначає такі світоглядні параметри українського «інтеґрального націоналізму»:

1) віра в те, що нація є найвищою цінністю, якій мають бути підпорядкованими усі інші;

2) апеляція до містичної ідеї єдності всіх особистостей, що складають націю, зазвичай основаної на тому припущенні, що в одне органічне ціле їх об’єднують біологічні характеристики або незворотні наслідки спільного історичного розвитку;

3) підпорядкування раціональної, аналітичної думки «інтуїтивно правильним» емоціям, ірраціональність;