Георгий Касьянов - До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН). Аналітичний огляд

Зрештою, не варто забувати й того, що до руху на всіх його етапах приєднувалися люди, світогляд яких не вповні підпадав під гасло «інтеґрального націоналізму». На першому конгресі висловлювалося чимало ідей і пропозицій, які часом мали взаємно суперечливий характер — ігнорувати їх було неможливо, але й взяти їх усі до уваги означало б перетворення програмних документів на еклектичний набір гасел. Потрібний був або компроміс, або відповідна тактика. У листі (16.07.1929) до Макара Кушніра (Богуша) член Проводу ОУН і редактор журналу «Розбудова нації» Володимир Мартинець писав: «біда в тому, що Конгрес не висловився ясніше про майбутній державний устрій України. Під тим оглядом ми на Конгресі вели досить макіявелістську лінію: якби всі устрої взяли до нашої програми, то з ніяким не зв’язалися на життя і смерть» [19] Державний архів м. Прага, ф. RUESO, картон 9, папка 2, арк. 717. . Певна аморфність і декларативність програмних настанов слугувала засобом інтеґрації різних поглядів, була, з одного боку, передумовою хиткої єдності «краю» та емігрантської частини організації, з іншого — свідченням того, що вироблення більш змістовної програми — справа майбутнього. Варто згадати також і ту обставину, що представники із Західної України були у вирішальній меншості на конгресі, а всі доповіді (реферати) на світоглядно–ідеологічні та організаційно–політичні теми виголошували представники еміграції.

Перші програмні документи ОУН були скоріше маніфестом, деклараціями, аніж докладно продуманою стратегічною програмою. Деталізація і з’ясування програмно–ідеологічних питань відбувалося на сторінках націоналістичних видань. Процес ідеологічного «дозрівання» тривав аж до кінця 1930–х років на фоні справжнього тріумфу тоталітарних режимів і рухів у Європі, поступового погіршення українсько–польських відносин в Західній Україні і посилення тиску на українське суспільство, катастрофічних для українців подій у Радянській Україні. Усе це не могло не позначитися на ідеології ОУН, не кажучи вже про її тактику та зовнішньополітичну орієнтацію. Ідеологічні настанови набували значно більш радикальної тональності та спрямування. При цьому еміграційна частина діячів ОУН дедалі глибше поринала в ідею корпоративізму — тут явним лідером ідеологічних розробок був М. Сціборський.

Ідейні шукання представників «краю» були менш систематизованими і явно несли на собі відбиток «донцовського» націоналізму. Влучну характеристику їм дав І. Лисяк–Рудницький: " …в 30–х роках інтелектуальний рівень націоналістичного середовища помітно обнизився; молоді публіцисти–дилетанти бралися з самовпевненістю до вирішування т. зв. ґльобальних проблем. /…/ Ця література не служила пізнанню світу, але мала на меті творити певну емотивну атмосферу. Націоналізм виразно збільшив вольову наснаженість і бойову енергію українського громадянства поза УРСР, але одночасно він обнизив рівень його політичної культури» [20] Лисяк–Рудницький І. Націоналізм // Історичні есе. Т. 2. С. 254.

Розкіл ОУН на дві фракції — прибічників С. Бандери та прихильників А. Мельника, як вже згадувалось, не мав специфічно ідеологічного підґрунтя. В центрі конфлікту були питання тактики та конфлікту між «краєм» та еміграцією. Розкіл силою факту легітимізував реальний стан справ: наявність двох практично автономних організацій — еміграційної мережі ОУН та «крайової» організації; очевидний конфлікт між «практиками» та «теоретиками», який до того ж набув рис конфлікту поколінь; персональні тертя між керівниками [21] Цікаві документи стосовно причин розколу вміщено у збірці документів: Косик В. Розкол ОУН (1939 — 1940). Збірник документів. Львів, 1999. . Американський дослідник П. Балей висловлює припущення про можливу роль у розколі ОУН німецької розвідки та її представника у керівництві ОУН, Р. Ярого [22] Балей Петро. Для Ріко Ярре епоха була ласкава // Балей Петро. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 p. Las Vegas, 1997. С. 121 — 162. .

Програмні документи ОУН, ухвалені на II Великому Зборі ОУН у Римі (27 серпня 1939) та «бандерівському» зборі ОУН у Кракові (квітень 1941) не містили принципових розбіжностей ідеологічного характеру. Варто лише пам’ятати, що програма майбутніх «мельниківців» писалась саме як ідеологічний документ з просторими історіософськими і теоретичними узагальненнями, (її головним автором був М. Сціборський). Програму, ухвалену 1939 р. можна вважати логічним і завершеним продовженням програмних настанов 1929 р. Програма «бандерівської» фракції, яку готували вже під час II Світової війни, після знищення Польщі та дедалі очевиднішої підготовки війни на сході більше нагадує практичну програму дій у конкретних умовах, вона містила більше практично–політичних гасел і менше теоретичних міркувань.