Георгий Касьянов - До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН). Аналітичний огляд

Обидві програми мали значно радикальніший і конкретніший характер порівняно з 1929 р. Обидві підтверджували принцип національної солідарності і заперечували політичну легітимність поділу суспільства на класи. Головною метою проголошувалось створення «Української Суверенної Соборної Держави» («мельниківці») чи «Суверенної Соборної Української Держави» («бандерівці»). Засіб досягнення цієї мети в обох програмах також був однаковий — національна революція. Щоправда, у «бандерівській» програмі додавався новий елемент: йшлося про українську революцію «в московській імперії СССР в парі з визвольною боротьбою поневолених Москвою народів під гаслом: «Свобода народам і людині» [23] Постанови Другого Великого Збору Організації Українських Націоналістів що відбувся в квітні 1941 р. // ОУН в світлі постанов… С. 31 . Явною була і «протимосковська» спрямованість програми бандерівців (цілком контекстуальна після анексії Західної України СРСР), а також очевидні антисемітські мотиви — в тій частині, де йшлося про євреїв як «подпору московсько–большевицького режиму».

Незмінними залишалися принципи надпартійності і надкласовості за умов тотального політичного панування ОУН у майбутній українській державі: у програмі 1939 р. ця ідея формулювалась досить чітко і безапеляційно: «Існування політичних партій буде заборонено законом. Єдиною формою політичної організації населення Держави буде ОУН — як підстава державного ладу й чинник національного виховання та організації суспільного життя» [24] Політична Програма Організації Українських Націоналістів (Ухвалено II Великим Збором Українських Націоналістів у серпні 1939 p.). Б.м., б.д. С. 29–30. . При цьому ОУН проголошувалась орденом кращих, елітою нації. Програма 1941 р. формулювала цей принцип більш завуальовано: йшлося про те, що ОУН бореться «за плянову організацію цілого господарського й суспільного життя» [25] Постанови Другого Великого Збору Організації Українських Націоналістів що відбувся в квітні 1941 p. C. 28. — на ролі ОУН у цій «плановій організації» прямо не наголошувалося.

Спільними і незмінними для обох програм були основні світоглядні принципи: ідеалізм, волюнтаризм, ідея створення людини нового типу, месіанізм, елементи народництва, ідея органічності нації та вищості її інтересів. Це ж стосується формулювань про головну мету руху та шляхи її досягнення. Спільним для обох програм був радикальним мілітаризм, який конкретизувався в планах створення збройних сил.

Обидві програми трактували соціально–економічні проблеми в дусі етатистського патерналізму, розглядаючи державу як головну інституцію, що несе відповідальність та обов’язок вирішення цих проблем. Принцип конкуренції між суспільними верствами заперечувався, держава та поєднані з нею корпоративно–професійні об’єднання були тими органами, які мали забезпечувати соціальну злагоду в суспільстві.

Найочевидніше розходження в програмах стосувалося принципів керівництва самою організацією. Програма 1939 p., яка ухвалювалась за умов явного загострення суперечностей між еміграційним Проводом і «крайовиками» змусила перших шукати шляхів формальної легітимізації позицій наступника Є. Коновальця. Очевидно з цією метою принцип вождізму був доведений до абсолюту. Голова Проводу Українських Націоналістів проголошувався також і «Вождем Нації». Відповідальність за свої дії він мав нести «перед Богом, Нацією і власним сумлінням». Лише він мав право скликати Великий Збір ОУН, призначати членів Проводу, легітимізував рішення Великих Зборів [26] Політична Програма Організації Українських Націоналістів (Ухвалено II Великим Збором Українських Націоналістів у серпні 1939 p.). С. 55 — 58. . Усе це, як вже згадувалося, було не лише даниною часові чи авторитарними амбіціями авторів внутрішнього устрою ОУН, а й очевидним намаганням протиставити формальний авторитет вождя амбіціям молодшого загалу ОУН «з краю». Зауважимо, що А. Мельник за своїм вихованням та стилем явно не підходив на таку роль і згадані вождівські настанови фактично залишилися деклараціями.

Цікаво, що у «бандерівської» частини ОУН питання про керівництво організацією було задекларовано в більш демократичному ключі — безумовно, значну роль тут відіграло бажання протиставити свою версію «мельниківцям»: влада провідника організації (досить велика) мала узгоджуватися з колегіальними органами — Проводом і Великою Радою [27] Постанови Другого Великого Збору Організації Українських Націоналістів. Б.м., 1941. С. 59–65. Зауважимо, що ця частина постанов не друкувалася серед матеріалів Великого Збору, вміщених у «Бібліотеці Українського Підпільника», яку видавали Закордонні Частини ОУН. . Як показали подальші події, це не стало на перешкоді фактичному культивуванню персони вождя, С. Бандери і реальному запровадженню принципу вождізму.