Антін Драган - Пам'ятаймо про Вінницю. Забутий Голокост

Уздовж колії, у віддалі яких ста метрів по обох її боках німці наказали повирубувати всі дерева, щоб не давали захисту партизанам. На закрутах всюди були бункри-землянки, а в них військові сторожі, що охороняли дороги від саботажників. Сліди війни видно було на кожному кроці.

Ще перед полуднем потяг зупинився на станції Вінниця. Люди з клунками повиходили з вагонів і широким бульваром Коцюбинського, по сильно обставленому військовою сторожею дерев'яному мості через Бог і далі Українським проспектом посувались мовчки. Ніхто не говорив, ніхто не розглядався, так і видно було, що, крім клунків, у них куди більший тягар на душі. В продовженні Українського проспекту починається Літинське шосе, і туди спрямовують свої кроки ці живі людські тіні.

При цьому шосе в трьох місцях: так званому «Парку культури і відпочинку» з правого боку шосе, на старому цвинтарі по протилежному боці та в овочевому саді в деякій віддалі відкрили масові могили і з них витягають перегнилі вже трупи людей із пов'язаними за спиною дротом і мотузками руками, з дірами від куль у потилиці. Цих трупів сотні й тисячі. Щораз віднаходять нові могили, наповнені трупами. Страшний, прямо нестерпний труп'ячий сопух огорнув, здається, ціле місто, а з ним і всю Україну.

На вістку про відкриття масових могил з усіх околиць, головно з Поділля, з'їжджаються злидарі шукати будь-якої вістки про заарештованих НКВДистами перед війною їхніх рідних — батьків, братів, матерів, сестер, синів і дочок. Наближаючись до цих місць жаху і смерти, вони зривають в придорожних ровах гостропахнучі трави і тримають їх біля носа. Деякі не видержують і хлипають, ще не дійшовши до місця розкопин. Інші сідають в рів, ніби не знаючи, що їм далі робити — іти чи вертатись. Якщо був коли в світі образ нужди і розпачу, то це тут.

Мабуть, кожному тряслись руки й ноги, коли доходив до місця розкопин. Ось, уже й це жахливе місце. Підійшли до першої купи трупів, і нагло одна старенька жінка відірвалась від гурту, відкинула свій клунок і з окликом підстріленої птиці впала на першого з них. Труп розлізся їй під руками, а люди піднесли старушку й напівнеживу поклали на траві поблизу. Опритомнівши, жінка оповідала: Вона аж з Чернігівщини. Їй три ночі під ряд снився її заарештований у 1937-му році син, просячи піти до Вінниці й розпитати за ним. Вона була цілий тиждень в дорозі. І тепер тут. Труп свого сина пізнала по одязі і по частинно ампутованій лівій руці.

Приїхавши до Вінниці, я зайшов до редакції «Вінницьких Вістей» і там познайомився з їх редактором Аполлоном Трембовецьким, тепер уже покійним, з яким опісля знову зустрівся в Америці. В його товаристві та в товаристві двох своїх давніх приятелів, які служили за перекладачів під час розкопування могил, я кілька днів відвідував ці місця, приглядався їм, розмовляв з людьми, слухав їх ридань.

На базі занотованих інформацій і, головно, на базі опублікованих пізніше документів можна встановити такі факти:

Від 24-го червня до 26-го серпня 1943-го року у Вінниці розкопано в трьох місцях 91 масову могилу і видобуто з них 9,432 трупи, в тому числі 196 жіночих. На підставі прикметних знаків на тілі, по одязі і документах зідентифіковано 679 трупів, між якими за національністю було 490 українців, 28 поляків та 161 точно не встановлених, між ними деяка кількість жидів і росіян. За професією між зідентифікованими було 225 колгоспних робітників, 54 колгоспники, 119 робітників, 92 службовці та 183 з-поміж так званої трудової інтеліґенції. Масу незідентифікованих трупів творили, як це можна було встановити по одязі, також селяни і робітники.

Спільні могили між деревами овочевого саду.

Розкопинами керувала судово-лікарська комісія, що складалася з німців, одного українця, д-ра Дорошенка з Вінниці, і одного росіянина, д-ра Малініна, професора Краснодарського університету. При розкопинах, слідстві та ідентифікації трупів допомагало місцеве населення. Всі розкопані місця оглянула та видала свою оцінку міжнародна судово-лікарська комісія з країн німецьких сателітів і невтральних. У склад комісії входили: д-р Зенон, Ґент, Бельґія; д-р Михайлов, Софія, Болгарія; д-р Пезонен, Гельсінкі, Фінляндія; д-р Дювуар, Париж, Франція; д-р Каццаніґа, Майланд, Італія; д-р Юрак, Загреб, Хорватія; д-р тер Поортен, Амстердам, Голяндія; д-р Біркле, Букарешт, Румунія; д-р Хегквіст, Стокгольм, Швеція; д-р Кресек, Пресбурґ, Словаччина; д-р Орсоз, Будапешт, Мадярщина. Розкопування та витягування трупів з могил переводили в'язні місцевої тюрми.