Андрій Куліш - Голодомор 1932-1933 - Причини, жертви, злочинці

1. Крюківський вагонобудівний завод, ковальський цех — 319 (800)

2. Суконна фабрика — 109 (650)

3. Панчішна фабрика — 210 (600)

4. Артіль текстильної промисловости — 144 (600)

5. Шостий трест — 147 (600)

6. Єврейський технікум — 521 + хліб (600)

У підготовці кадрів вищої кваліфікації справи були ще гіршими (для нас) й ще кращими для них. Так, М.Шестопап подає [15], що за часи жидобільшовицької влади до 1949 р. Київська консерваторія підготувала 76 аспірантів 12— музикантів, з них 70 жидів і аж 6 — українців. Це привело до того, що з 30-х років вузи та науково-дослідні установи були переповнені жидами. Вони займали ті посади, які "звільняли" розстріляні або заслані до концтаборів українці.

Жид Губельман-Ярославський дуже заповзято боровся з релігією, особливо християнською, грабуючи та закриваючи церкви, організовуючи блюзнірські виступи "безбожників" під час релігійних свят. "Але синагоги залишалися недоторканими, а їх майно не конфіскувалось. Не бачили москвини й пародійно-блюзнірських виступів у дні жидівських релігійних свят" [13, С.166]. Більше того, коли священників відправляли в концтабори на повільну смерть або й просто розстрілювали на місці, жидівські рабини з квітня 1920 р. й до вересня 1935 р. отримували офіційну платню від совєтського уряду [4, с.37]. Про розлоге релігійне життя жидів у 30-х (!) роках, коли християнська релігія була практично заборонена, пише А.Дикий [13, с. 202–204], посилаючись на жидівські джерела.

За словами жида М.Слоніма, часто жиди-комуністи, що фанатично вірили у вчення Лєніна, дивним чином поєднували це із заповітами Біблії та Талмуду. Як наслідок, майже через двадцять років безбожницької діяльности антирелігійної комісії "в Москві можна було спостерігати сцени з релігійного життя жидів, які зовсім не підтверджували офіційний курс на викорінення релігії". Тобто, релігію викорінювали, але християнську, а не юдейську. Газета "Эмес", яка виходила тоді у Москві жидівською мовою, писала, що жиди мають свої окремі цвинтарі, здійснюють обрізання, можуть безкарно не посилати дітей до школи під час юдейських свят, печуть мацу, мають особливі похоронні братства, які роблять добрі справи, не будучи визнані офіційно. В той час як випікання пасок було заборонено навіть приватно у сім'ях, Московська міська рада зайнялася випіканням маци. А в Сталінградській окрузі пекти мацу "надав тому приклад секретар компартії Рабіновіч". Згадуючи 1934 p., І.Еренбург писав у 1967 р.: "Время было вообще, хорошее…" [10, с.21].

До 1933 р. у великих містах жиди мали свою міліцію. За порушення правил громадського порядку, хуліганство, злочин "простий" міліціонер не міг притягти жида до відповідальности [9, с.82].

Указом Совєта комісарів від 9 серпня 1918 p., підписаного Лєніним, слово "жид" вважалося образливим і за його вживання передбачалося ув'язнення до 3 років. Навіть за образу царя свого часу людину не ув'язнювали, а штрафували. Через те, що в українців для назви юдеїв іншого слова, окрім жид, не було, то всі ми виявилися карними злочинцями. Але чомусь Лєнін та його банда не заборонили вживати й не передбачили три роки ув'язнення за образливе для москалів слово "кацап". І після цього гope-історики мають нахабство стверджувати, що то була "русская", а не жидівська революція!

На початку Другої світової війни, коли москалів та українців комісари пішки гнали на фронт, жидів поїздами та в авто дбайливо вивозили на схід, подалі від фронту. В армії жиди якщо й служили, то здебільшого в тилу, інтендантстві, охороні тощо. Зате після війни їм у першу чергу надавалися уцілілі або відбудовані рабами-гоями приміщення.

Звичайно, були обмеження і для жидів. Так, судити їм у синагогах та приводити у виконання присуди, як це було у середні віки у деяких країнах, а особливо у Польщі, де діяв "жидівський Сейм", заборонялось. Але при парткомах були створені так звані "Євсекції", які пильно слідкували, щоб жиди не мали жодних інших обмежень, які проводили й вирішували всі питання "в дусі й смислі законів народу ізраілевого" [13, с.201]. Керували "євсекціями" колишні бундівці 13. Одним із заходів центральної "євсекції" було створення жидівського телеграфного агенства "ЕТА". Обминаючи офіційне телеагенство — "ТАСС", "ЕТА" посилала свої повідомлення у будь-яку країну. Такого привілею не мав жоден народ у Московсько-більшовицькій імперії. Жиди користувалися ним для підтримки постійного зв'язку зі світовим жидівством.

В усіх країнах жиди були і є чужорідним тілом. Вони ніколи не вважали своєю землю, на якій прожили сотні років, а народ, який їх прийняв і пригрів, часто у години їхніх нещасть, ставав їхнім першим ворогом. Аналіз відношень усіх народів із жидами показує: чим краще і поблажливіше народ до них ставиться, тим більших неприємностей має чекати від них. Не зважаючи на незначні формальні обмеження, у царській Московській імперії вони мали дуже великі права, часто більші, ніж у так званих "демократичних державах". Поборюючи "антисемітизм" царського уряду, якого насправді не існувало, захищаючи й вигороджуючи жидів, москвинська інтелігенція вводила в оману свій народ, дозволила зайдам-жидам стати на чолі руху малограмотних і темних робочих за свої соціальні права. Фактично москвинська інтелігенція зрадила свій народ. І жорстоко за це поплатилася. Захопивши владу, жиди почали негайно винищувати інтелектуальну верству "гоїв", спочатку москалів, а потім усіх інших народів, у міру розширення своєї влади. Говорячи про терор 20-х —30-х років, С.Білокінь пише: "Ніхто не каже — "большевицькі репресії", кажуть "сталінські репресії". [10, с.78]. Але і "большевицькі репресії" — не більша дефініція, ніж "сталінські". Репресії були жидівськими, а державний терор лежав у природі большевизму, бо вона була жидівською.