Валерій Солдатенко - Революційна доба в Україні (1917–1920 роки) - логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

Заява Троцького про бажання влаштувати паузу у роботі конференції була підтримана представниками інших делегацій — у всіх нагромадилося немало питань для погодження із власними урядами.

Під час перебування Троцького у Петрограді було вирішено спробувати домогтися усунення делегації Центральної Ради від переговорів у Бресті, а натомість домовитись із західними партнерами про участь у конференції делегації Радянської України. Звичайно, всі розуміли, що без ускладнень здійснити цей план буде неможливо через очевидну його невигідність для країн Четверного союзу. Проте розрахунок базувався на тому, що вони будуть поставлені перед реаліями — повсюдним поширенням влади Рад і звуженням до мінімуму впливу Центральної Ради з явною перспективою її зникнення з політичної арени взагалі.

«Пробну кулю» було вирішено запустити ще до повернення до Бреста делегацій і відновлення офіційних засідань. 9–10 січня член російської делегації, заступник Троцького — Йоффе надіслав делегаціям чотирьох держав повідомлення про рішення робітничо-селянського уряду України взяти участь у переговорах про включення представників ВУЦВК до російської делегації «як доповнюючу складову частину». До повідомлення як офіційний документ додавалася заява Народного секретаріату України про те, що Центральна Рада не може виражати народних інтересів, виступати від імені трудящих і що таким є лише робітничо-селянський уряд.

17 січня, після відновлення роботи конференції, Л. Троцький взяв слово і повідомив, щодо складу російської делегації тепер включено нових членів — Ю. Медведєва і В. Шахрая. Радянський нарком відзначив, що ця обставина матиме велике значення для дальшого ходу переговорів і пояснив її зміною політичної ситуації на Україні — поширенням влади Рад і звуженням сфери впливу Центральної Ради. Аргументація навіть дослівно збігалася при цьому зі сталінською, хоч, як відомо, Троцький володів власним літературно-публіцистичним талантом, незрівнянно вищим за сталінський.

Л. Троцький також повідомив, що в день від’їзду делегації з Петрограда до Бреста з Києва надійшло повідомлення про відставку Генерального Секретаріату. Якими будуть наслідки громадянської війни і як це позначиться на позиції делегації Центральної Ради, достеменно передбачити неможливо, та з попереднього з’ясування становища видно, що мирна угода з Генеральним Секретаріатом не може вважатися за мир з Українською Республікою. Зміну ставлення до делегації Центральної Ради глава російського зовнішньополітичного відомства пояснив суттєвою зміною обстановки в самій Україні. Він також додав, що широке представництво Рад України на 3-му Всеросійському з’їзді Рад, який одностайно розв’язує питання про федеративні основи російської республіки, дозволяло кваліфікувати включення представників Народного Секретаріату до складу російської делегації цілком відповідним реальному стану справ і відносин у РРФСР. Під кінець виступу Л. Троцький знову вдався до дипломатичного маневрування. З одного боку він, начебто відповідно до попередніх заяв, говорив про відсутність заперечень щодо участі представників Центральної Ради в переговорах. Та з іншого — висунув застереження, мовляв можуть бути визнаними лише ті умови миру, що їх підпише українська делегація, «які будуть формально стверджені правительством федеративної республіки Росії» 386 .

Ясна річ, таке застереження, по суті, позбавляло самостійності делегацію Центральної Ради. На зауваження Кюльмана, що Троцьким раніше не говорилося про представництво будь-якої іншої інституції від України на переговорах, останній відповів, що не було просто відомо про ухвалу ВУЦВК. Питання ж про правомочність ведення переговорів від імені України двох різних представництв, на його думку, мав вирішити результат боротьби між силами Радянської влади і прихильниками Української Ради.

На пропозицію М. Левітського продовження обговорення порушених Л. Троцьким питань було відкладено до прибуття в Брест делегації Центральної Ради.

18 січня 1918 р. на засіданні спільної австро-угорсько-німецько-російської комісії щодо налагодження політичних і територіальних питань Л. Троцький пішов далі і вже відповідав відмовою на участь делегатів від Центральної Ради в переговорах. Він повідомив, що на основі різних даних, одержаних в останній момент, «справа участі делегації київської Ради в мирових переговорах є більше справою минувшини, ніж теперішності та будуччини».