Валерій Солдатенко - Революційна доба в Україні (1917–1920 роки) - логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

6 листопада на засіданні РНК Троцький зробив повідомлення про одержану на ім’я Ради Народних Комісарів пропозицію від Українського революційного штабу Петроградської Крайової військової Ради про мирне налагодження конфлікту між Центральною Радою і Радою Народних Корсарів, зроблену за уповноваженням уряду УНР.

Очевидно, нарком підготував відповідь завчасно і вона тут же була затверджена в такому вигляді: «Українському революційному штабу Петроградської крайової військової ради. У відповідь на Вашу пропозицію про мирне налагодження конфлікту між Центральною Радою і Радою Народних Комісарів, зроблену за уповноваженням

Уряду Української Народної Республіки, Рада Народних Комісарів постановляє:

I. Мирні способи полагодження конфлікту, зрозуміло, бажані, і Радянська влада все робила для досягнення саме мирного розв’язання питання.

II. Що стосується висунутих Радою умов, то ті з них, які мають принциповий характер (право на самовизначення, визнання Української Республіки, невтручання у її самовизначення), не складали і не складають предмета суперечки чи конфлікту, оскільки Рада Народних Комісарів визнає і проводить ці принципи у всій їх повноті.

III. Дійсним предметом конфлікту, який зовсім замовчується в умовах Ради, що Вами передаються, є підтримка Радою буржуазної кадетсько-каледінської контрреволюції, спрямованої проти влади Рад Селянських, Робітничих і Солдатських Депутатів.

IV. Угода з Радою можлива лише за умови категоричної заяви Ради про її готовність негайно відмовитися від якої б то не було підтримки каледінського заколоту і контрреволюційної змови кадетської буржуазії» 379 .

Як видно з документа, позиція Л. Троцького щодо України вже дещо змінилась і була як би чимось середнім між позицією Леніна і Сталіна. Якщо перший всіляко обходив визнання УНР, а другий вважав таким «Маніфест», то Троцький в даному разі відбувся дещо абстрактним посиланням на те, що визнання УНР, невтручання у процес самовизначення України не можуть бути предметом конфлікту.

Водночас нарком в іноземних справах усю суть конфлікту зводив чи, можливо, концентрував у питанні про підтримку Українською Радою кадетськокаледінського заколоту.

У подальшому ставлення Троцького до Центральної Ради виявлялось у стосунках з делегацією останньої на переговорах у Бресті-Литовському. Послідовновитриманою позицію голови російської делегації оцінити ніяк не можна. 28 грудня на засіданні мирної конференції голова української делегації В. Голубович зробив заяву і зачитав декларацію Центральної Ради про намір взяти участь у переговорах від імені Української Народної Республіки як самостійної держави. Головуючий на засіданні фон Кюльман поставив питання про те, як до цього ставиться російська делегація, що з початку переговорів одна виражала інтереси всієї Росії.

У відповідь Л. Д. Троцький заявив: «Зважаючи на ноту Генерального Секретаріату Української Народної Республіки, російська делегація заявляє з свого боку, що вона в цілковитій згоді з принциповим признанням права кожної нації на самовизначення аж до цілковитого відокремлення, не бачить жодної перешкоди до участі української делегації» 380 .

Після довгої дискусії, основним змістом якої стало з’ясування питання про статус української делегації — самостійна чи складова російської (видно західні партнери не чекали теж такої швидкої однозначної розв’язки — не в дипломатичних традиціях).

Троцький знову заявив, що він вважає справу полагодженою, оскільки українська делегація виступала як самостійна, що визнала російська делегація, та інших пропозицій і не надходило 381 .

В. Голубович подякував Троцькому за зроблену заяву і «спосіб», яким прийнято російською делегацією самостійну українську делегацію» 382 . Розчуленість представника Української Ради цілком зрозуміла, адже делегації Четверного союзу оголосили своє рішення спочатку обговорити питання про можливість участі української делегації на своєму окремому засіданні, а лише потім, через кілька днів, повернутися до проблеми, що виникла.

Що ж до Троцького, то, подібно, далася взнаки імпульсивність його натури. Без будь-яких консультацій він миттєво прийняв вельми відповідальне рішення і зробив його надбанням гласності. І лише після цього, поки західні партнери вивчали непросту ситуацію, а делегати від УНР виявили неабияку активність, прагнучи знайти можливість для сепаратних угод з країнами Четверного союзу, Троцький, інші члени Російської делегації схаменулися, почали терміново слати запити до Петрограда, як надалі себе вести щодо української делегації.